Леопард - Ю. Несбе

— Гра, — сказала Кая. — То була гра, що скидалася на зґвалтування. Навряд чи грали чоловік та жінка, які щойно познайомилися у гірській хатинці й вийшли, щоб пізнати одне одного ближче. Для такої гри потрібна цілковита довіра.

— Отже, ця пара зустрічалася раніше, — мовив Харрі. — А значить, можливо…

— Аделе й незнайомець. Сьомий чоловік.

— Якщо лише тієї ночі там не було когось іще. — Харрі струсив з цигарки попіл.

— Де туалет? — спитала Кая.

— У кінець коридору, потім ліворуч.

Він спостерігав, як цигарковий дим здіймається до абажура. Ждав. Не почув, щоб стукнули двері. Підвівся й пішов подивитись.

Вона стояла у коридорі й дивилася на двері. Навіть у напівтемряві він зауважив, як вона ковтає слину, як блиснули її гострі зубки. Він поклав їй руку на спину й крізь одяг відчув, як швидко калатає її серце.

— Хочеш, я відчиню?

— Ти, певно, вважаєш мене ненормальною, — сказала вона.

— Ми всі ненормальні. Відчиняю. Згода?

Вона кивнула, й він прочинив двері.

Коли вона повернулась, Харрі сидів біля кухонного стола. Вона вдягнула плаща.

— Мені час додому.

Харрі, кивнувши, вийшов слідом у коридор. Спостерігав, як вона взуває чобітки.

— Таке трапляється, лише коли я зморена, — сказала вона. — Я про двері.

— Знаю, — відповів Харрі. — Маю таку саму халепу з ліфтами.

— Справді? Розкажи.

— Якось іншим разом. Хто знає, може, ще побачимося.

Вона замовкла. Довго застібала чобітки. Потім рвучко випросталась і опинилася так близько, що до нього, ніби відлуння, донісся її запах.

— Розкажи зараз, — зажадала вона, і щось дивне, дике спалахнуло в її очах.

— Гаразд, — відповів він і відчув поколювання у кінчиках пальців, ніби відігрівалися замерзлі руки. — У дитинстві моя молодша сестра мала дуже довгі коси. Ми навідували у лікарні матір і хотіли спуститися ліфтом. Батько чекав унизу, він не терпів лікарень. Сестреня стояла надто близько до цегляної стіни, й волосся застрягло між стіною та ліфтом. А я так злякався, що не міг ворухнутися. Укляк і дивився, як її тягне за волосся.

— І що далі? — спитала вона.

«Ми стоїмо надто близько одне до одного, — подумав він. — Майже порушуючи особистий простір. І обоє про це знаємо». Він перевів подих.

— У неї вирвало добрячий шмат волосся. Але воно згодом відросло. А я… втратив дещо інше. І це не відросло.

— Тобі здалося, що ти її зрадив.

— Це так і є, я зрадив її.

— Скільки тобі було?

— Достатньо, щоб зрадити, — усміхнувся він. — Як на твою думку, нам досить самокатування для однієї ночі? Батькові сподобалось, що ти зробила кніксен.

Кая тихо розсміялась:

— Добраніч. — І зробила кніксен.

Він ступив крок уперед й відчинив двері:

— Добраніч.

Вона вийшла на сходи й обернулась.

— Харрі?

— Слухаю.

— Чи ти почувався самотнім у Гонконзі?

— Самотнім?

— Знаєш, я дивилася на тебе, коли ти спав. Ти мав такий… самотній вигляд.

— Он як… Я справді почувався самотнім. Добраніч.

Вони затрималися трохи більше, ніж слід, — на частку секунди. Лише кілька митей раніше, — і вона б уже бігла униз східцями, а він ішов на кухню.

Її руки зійшлися довкола його шиї, нагинаючи його голову вниз, а сама вона стала навшпиньки. Очі її вкрило поволокою, обернувшись на суцільне мерехтливе озеро, перш ніж вона заплющила їх. Її вуста були напіврозкриті, коли зустріли його губи. Вона тримала його так, і він не смів поворухнутися. Йому здавалось, ніби його поцілили кинджалом у живіт, ніби він ковтнув морфію…

Вона відпустила його.

— Солодких снів, Харрі.

Він лише кивнув у відповідь.

Кая спускалася сходами. Він переступив поріг, тихо зачинив за собою двері.

Харрі устиг прибрати зі столу, сполоснути кавник і поставити його на місце, аж тут задзеленчав дзвоник.

Він пішов відчиняти двері.

— Я дещо забула… — мовила вона.

— Що? — спитав Харрі.

Кая підняла руку й погладила його чоло долонею.

— Як ти виглядаєш…

Він пригорнув її до себе. Її шкіра. Пахощі. Він падав, це було чудове, запаморочливе падіння.

— Я прагну тебе, — прошепотіла вона. — Жадаю кохатися з тобою.

— А я з тобою…

Вони відпустили одне одного. Вдивлялися в очі. Зненацька все стало таким урочистим, і на мить йому здалося, що вона жалкує. І він сам жалкує. Бо все це сталось занадто, занадто швидко. Забагато інших речей, забагато зайвини, заважкий тягар, забагато вагомих доказів. Але вона все одно взяла його за руку, майже боязко прошепотіла «ходімо» і почала підніматися нагору сходами. Харрі ішов слідом.

Це була спальня батьків, тут ще лишався їх запах. Він засвітив світло.

Велике двоспальне ліжко стояло застелене, а на ньому — дві ковдри й дві подушки.

Харрі допоміг їй впорядкувати постіль.

— З якого боку він спав? — сторожко спитала Кая.

— З цього, — показав Харрі.

— І він продовжував спати тут, коли вона відійшла, — мовила вона ніби сама до себе. — Зберігав для неї простір…

Вони роздяглися, одвернувшись одне від одного. Залізли під ковдру і там зустрілися. Спочатку вони просто лежали, притулившись одне до одного, смакуючи цілунки, ніби боялися щось зруйнувати дочасно. Дослухалися до дихання одне одного й до шурхоту автомобільних шин за вікном. Потім пестощі стали жагучими, він почув біля вуха її хрипке збуджене дихання.

— Боїшся? — спитав він.

— Ні, — простогнала Кая, припавши до нього гарячим тілом…

Вона не видала ані звуку, лише судомно зітхнула. Він заплющився, насолоджуючись тим, що відчував. Потім почав обережно рухатися. Відкрив очі, зустрів її погляд. Здавалось, ніби вона ось-ось заплаче.

— Поцілуй мене, — прошепотіла вона.

Вона вигнулася назад і скрикнула. Двічі. Глибокий, звірячий стогін, що ставав чимраз гучнішим… А потім їй забракло повітря, й вона змовкла. Горло її набрякло від крику, який не міг вивільнитися. Він підвів руку й притис двома пальцями блакитну артерію на її шиї.

І тоді вона скрикнула, ніби від болю, ніби від люті, звільняючись. Харрі відчув, що серце зайшлося, й не стримувався. Це було блаженство, нестерпне блаженство, він, підвівши руку, грюкнув кулаком об стіну за спиною. Кая впала на нього, наче він зробив їй смертельну ін’єкцію.

Так вони й лежали, випроставшись, наче полеглі на полі бою. Харрі відчув, як у вухах гамселить кров, а по тілу шириться раювання. Він би заприсягнувся, що це і є щастя.

Він провалився в сон і прокинувся через те, що вона прийшла, лягла, пригорнувшись до нього. На ній була батькова сорочка. Вона поцілувала його, пробурмотіла щось і заснула, дихаючи рівно й спокійно.