Українська література » » Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

---
Читаємо онлайн Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха
речі не робляться, як і все в міліції. Та цього разу обмежилися лише розсиланням орієнтувань за власними каналами, для внутрішнього користування. Поширювати цю інформацію начебто не рекомендувалося на рівні головного управління МВС. «І не задовбуй, — закрив тему Калита. — Нам нічого не пояснюють. Ми взагалі облажалися і в гівні по саму маківку. До того ж Баглай уже не на нашій території. Оголошено розшук, транспортна міліція попереджена, навіть на кордони листівки з його мордою розіслали. Народ, коли почує про втечу Баглая, та ще при таких обставинах, думаєш почне на вулицях до перехожих придивлятися? Хріна! Нас, ментів, говенцем полити народець ніколи зайвий раз не проти. Словом, негативний імідж небажаний, особливо з приходом нового міністра. Дійшло?»

Дійшло. У принципі Глод і сам би додумався, але нині йому й так було чим забивати собі голову. Справді, новий міністр внутрішніх справ місяць як призначений. Йому, звісно, доповіли, Баглая шукатимуть, однак на цей час не таких подробиць про міліцейську роботу потребують формальні платники податків. Глод згадав Олену, свою знайому з київського телебачення, гмикнув: ось яким темам даватимуть тепер «зелену вулицю». Наша міліція нас береже. Ловить виродків на зразок Баглая. Аби діяла смертна кара, і Баглая незабаром після тріумфального виходу на екрани фільму про нього — а кіно, хай там що кажуть, саме про Богдана Баглая, хоча й сам Макс у ньому також замалювався, і всяке різне ментівське начальство — успішно розстріляли, подальша доля вбивці зовсім нікого б не зацікавила. Так само й тепер: обговорили телепередачу деньок-другий, і на тому кінець.

Справа взагалі не в Баглаєві. Колишнього опера Максима Глода турбувало не менш цікаве питання. Раз про таку подію, як втеча особливо небезпечного злочинця, широко не говорять, то про звільнення з органів внутрішніх справ такого собі нічим не примітного капітана Глода тим більше не кричатимуть на кожному перехресті. Про це навіть у Слобожанську, як переконався Макс, мало хто з колишніх колег знає, хіба в УБОЗі та ще бійці з «Сокола». Отже, його знайомим у Харкові теж немає жодного діла до змін у його професійному та особистому житті. Навіть більше: його харківські знайомі, з якими він не виходив на зв’язок понад рік, ще досі, напевне, думають, що він не лише капітан міліції та опер «шістки», а й зять заступника начальника Слобожанського УМВС. Колись цей статус йому допоміг. Цікаво, чи допоможе нині.

Спочатку Глод хотів напрягти когось із колишніх колег, наприклад, Притулу, аби зробити запит харківським колегам щодо справи Пустовіта-молодшого. Потім вирішив нікого в це не втягувати, бо й сам не знав до кінця, куди його заведе перше в житті приватне розслідування. Тому до Харкова поїхав сам, попередньо видзвонивши одного знайомого й домовившись про зустріч.

Виявилося, Сашко Корнієнко нещодавно отримав майора. Приятелеві в новому званні простіше було влаштувати Глодові не лише зустріч з опером, котрий два роки тому працював над справою, до якої виявився причетний син Пустовіта, а й посприяв у тому, аби Макс зміг переглянути документи справи. Пояснення Глода про вбивство Пустовіта-старшого та нові обставини, котрі відкрилися нещодавно в цьому класичному «глухарі», Корнієнка цілком влаштувало. Навіть маленький шанс скинути з плечей чергового «глухаря» підтримувався оперським братством.

Справа виявилася простою до смішного. Олег Пустовіт у свої двадцять три не міг чи, швидше, не хотів шукати постійної роботи. Тому дуже легко пристав до банди такого собі Валюшенка, до якої, крім нього, входило ще четверо. Всі рецидивісти, всі старші за нього щонайменше на сім років, а Валюшенко на прізвисько Вал — на всі десять. Близько року вони просто грабували заможні квартири та будинки, особливих капіталів ніде не знаходили. Тому спокусилися на будинок однієї родини у Валках, де, за відомостями, займалися купівлею-продажем золота й валюти. Під час пограбування одного з бандитів господар упізнав і мав необережність назвати його на ім’я вголос. Вал звелів не лишати свідка, хоча до того часу на мокрому банда не спеціалізувалася. Зі свідчень Олега Пустовіта, як, між іншим, і зі свідчень інших затриманих, склалася досить чітка картина: ніхто не хотів убивати, а вбивати треба. Причому не одну людину, а трьох — самого комерсанта, його дружину й тестя. Більше вдома нікого не той час не було. Бабуся з десятирічним онуком поїхали в Харків на базар. Вони й виявили трупи, коли повернулися, купивши хлопцеві весняну куртку. Перший постріл зробив Вал, надихаючи своїм прикладом інших. Далі стріляли по черзі, аби кожен замазався. Само собою, головним виконавцем Вал призначив того невдаху, котрий засвітився й засвітив усіх. Можна сказати, Олегові Пустовіту пощастило — він стріляв уже в трупи. Його взяли першим: наймолодшого послали здавати золоті каблучки в скупку, де оперативно спрацював стукач. Пустовіта вочевидь пресонули, бо вже за пару годин після затримання він назвав усіх. А під вечір гоп-компанія вже сиділа по різних камерах. Між убивством і розкриттям минуло менше трьох тижнів. Рівно стільки вирішив вичікувати Вал, перш ніж почати реалізовувати викрадене «руддя».

Далі на сцену вийшов батько Олега, Юрій Юрійович Пустовіт. Дещо Глод прочитав у свідченнях, але більше розповів опер, котрий працював над цією справою. Пустовіт-старший майже все свідоме життя працював на харківському тракторному заводі, чесно заробив трикімнатну квартиру, отримував непогану платню, на пенсію провели достойно. Але Олег — пізня дитина, причому аж надто пізня. Одружений Юрій Пустовіт вдруге, від першого шлюбу дітей не було, а в другої дружини почалися передчасні пологи, дитинка народилася мертвою. Відтоді подружжя дуже боялося робити ще одну спробу, хоча дружина була молодшою від Пустовіта на десять років. Коли Юрію Юрійовичу виповнилося сорок чотири, а його дружині — тридцять чотири, вони вирішили: ось останній шанс. І все вийшло. Пологи так само пройшли складно, та хлопчик народився на диво здоровим. Щоправда, здоров’я його матері після того похитнулося. Коли їй минуло сорок, а її чоловікові — п’ятдесят, він тримався молодцем, а вона постійно хворіла і на вигляд здавалася старшою за свої роки. Обоє батьків душі не чули в синочкові. Він був єдиним сенсом їхнього життя. Вони поза власним бажанням балували Олежку понад міру. Тому Глод чудово уявив собі, який удар вони отримали. У матері після цієї звістки відібрало ноги, батько за кілька днів постарів на кілька років, хоча йому й без того виповнилося сімдесят. Дружина спочатку нездужала

Відгуки про книгу Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: