Без почуттів - Ольга Джокер

Інтуїція шепоче, що тема не така і проста. І не підводить.

- Дашо, коли я пропонував тобі знайти багатого покровителя, то не мав на увазі свого сина.

Я знаю.

Ковтаю і опускаю погляд, поправляючи спідницю.

- Ти дівчинка недосвідчена, і багато чого не розумієш... Ратмір може трахнути тебе заради помсти, але це максимум, що варто від нього чекати. І не тільки від нього. У підсумку - все буде так, як скажу я.

Язик прилипає до піднебіння. Я явно не та, кого б дядько Олег хотів бачити поруч із сином навіть як тимчасову розвагу.

Прикро?

Хм. Швидше, очікувано.

- Між нами нічого немає. І не буде.

Кажу напівправду, але все одно густо червонію.

- Ось і чудово. Радий, що ти це розумієш.

Двері голосно грюкають, і таксі рушає з місця.

Я відкидаюся на спинку сидіння, втомлено потираючи обличчя. Щойно нас обганяє чорний позашляховик - ввічливо звертаюся до водія:

- Висадіть мене, будь ласка, за рогом. До кінцевої точки маршруту доїдете самі.

На знак подяки за послугу відкриваю сумочку і знаходжу там кілька останніх купюр.

У Олега В'ячеславовича встановлено додаток. За бажання він може відстежити, чи благополучно я дісталася додому, а мені цього не потрібно.

Щойно виходжу на вулицю - пильно озираюся на всі сторони, і швидко повертаюся до дільниці.