Без почуттів - Ольга Джокер

- Здрастуй...

Обіцяю собі, що за жодних умов не буду дивитися сьогоднішній бій. Краще очі собі виколю. Схоже, я сильно збиваю з настрою.

- Пошукай, будь ласка, ключ від служебки. Здається, минулого разу я залишив там свої бинти.

Кожен рух неповороткий. Я відчиняю верхню шухляду і перебираю всілякий мотлох. Дістаю магнітний ключ і кладу його на стійку, щоб зайвий раз не стикатися пальцями.

- Дякую, Даш.

Хочу побажати успіхів перед боєм, але тієї ж миті до мене підлітає Аріна і вручає нові документи, які екстрено потрібно внести в базу даних.

Втративши контакт із Ратміром, трохи засмучуюся. Напевно, ми могли б, якщо не дружити, то цілком адекватно спілкуватися. Я більше не відчуваю тієї різкої ворожості, що була раніше. І це не може не тішити.

В клуб запускають гостей. Роботи багато. Я проводжаю кожного до столу. Помічник адміністратора має викликати прихильність до себе і подобатися. Мати охайний зовнішній вигляд. Знати правила і відповіді на поставлені запитання, а ще настільки відкрито і привітно посміхатися, щоб хотілося повертатися до клубу знову і знову.

Слідом за гостями навідуються правоохоронні органи. Я майже не трясуся. Викликаю власника закладу Дмитра Миколайовича - молодого чоловіка років тридцяти п'яти.

На сцені з'являється ведучий і оголошує учасників.

Першим у клітку виходить Мір. Натовп вітає і скандує. Після короткої перерви за станом здоров'я за ним встигли скучити.

Суперник - справжній профі на прізвисько Горила. Приїхав з іншого міста, щоб показати себе і забрати головний приз.

Я втягую носом повітря і відвертаюся. Займаюся своїми справами, вставивши у вухо навушник. І прошу Аріну тимчасово не давати мені завдань у загальній залі.

- Видихай, - невдовзі отримую поштовх ліктем під ребро. - Твій... відправив суперника в нокаут.

Колега посміюється. Всередині мене все тремтить. І дихати стає легше - на повні груди. Я навіть подумки складаю текст привітання, коли знову побачу Міра, щоб не боятися і бути підготовленою.

Коли з кабінету виходить Дмитро Миколайович, то з бордового обличчя стає очевидно - щось пішло не так, бо поліція досі перебуває у кабінеті. Зазвичай їхній прихід займає максимум п'ятнадцять хвилин, але зараз - минуло значно більше часу.

- Ріна, - невдоволено шипить. - Швидко та тихо виведіть гостей через чорний хід. Самі - залишайтеся на своїх місцях. Можливо, з вами захочуть поговорити.

- Хто? - ошелешено цікавиться колега.

- Хто-хто. Поліція.

Кров холоне у жилах. Серце падає в п'яти. Невже цього разу не вдалося домовитися?