Шовкопряд - Джоан Роулінг
Робін крутила обручку на пальці, розриваючись між бажанням піти за Метью і пояснити, що нічого поганого вона не зробила, і гнівом на те, що взагалі треба таке пояснювати. На першому плані завжди було те, чого вимагала його робота; Робін не могла пригадати, щоб він вибачався, коли затримувався в офісі, коли йому треба було їхати на інший кінець Лондона і приходити додому о восьмій...
— Я хотів сказати,— поспішив виправитися ведучий, вибачливо усміхаючись,— що ця книжка може критиків здивувати. До головного жіночого персонажа ви ставитеся з великим розумінням, зі справжньою емпатією. Звісно ж,— ведучий пробігся очима по нотатках; Робін відчувала, як він нервує,— без паралелей тут не обійтися... Коли ви писали про самогубство молодої жінки, гадаю, вам довелося відчутно зібратися... мабуть, ви чекаєте, що...
— Що дурні люди вважатимуть, ніби я написав автобіографічну повість про самогубство моєї першої дружини?
— Ну, це обов’язково вбачатимуть... обов’язково будуть питання...
— Тоді дозвольте сказати ось що,— мовив Фенкорт і зробив паузу.
Письменник і ведучий сиділи перед довгим вікном, що виходило на залитий сонцем і колиханий вітром газон. Робін на мить зацікавило питання про те, коли програму знімали — точно до снігопадів,— але в її думках панував Метью. Треба було йти до нього, а вона все сиділа на дивані.
— Коли Опу... коли Еллі померла,— почав Фенкорт,— коли вона померла...
Великий план обличчя видався болісним порушенням приватності. Тонкі зморшки в кутиках очей поглибилися, коли письменник заплющив очі; піднялася, ховаючи лице, квадратна рука.
Майкл Фенкорт, здається, плакав.
— От тобі й химера, от тобі й міраж,— зітхнула місіс Еллакотт, відкидаючи ручку.— Користі нуль. Я хотіла крові й кишок, Майкле. Крові й кишок!
Нездатна більше витримувати бездіяльність, Робін підвелася і пішла до дверей. Обставини були незвичайні. Сьогодні поховали маму Метью. Треба Робін вибачитися і все пояснити.
35
We are all liable to mistakes, sir; if you own it to be so, there needs no farther apology.
William Congreve, The Old Bachelor[41]
Наступної неділі газети силкувалися віднайти пристойний баланс між об’єктивною оцінкою життя та творчості Оуена Квайна й макабричною, готичною природою його смерті.
«Другорядна постать у літературі, час до часу цікава; останнім часом він тримався на межі самопародії, перебував у тіні сучасників, та все одно простував і далі своєю старомодною стежкою»,— писала в колонці на першій шпальті «Сандей таймз», а далі обіцяла цікавіші речі на подальших сторінках: «Інструкція для садиста: див. с. 10-11». І ще, поруч з крихітним фото Кеннета Галлівелла: «Книжки і книжники: літературні вбивці; с. З, Культура».
«Чутки про невидану книгу, яка буцімто і надихнула вбивцю, тепер вийшли далеко за межі лондонських літературних кіл,— запевняв читача «Обзервер».— Якби не вимоги доброго смаку, „Ропер-Чард" міг би мати на руках бестселер».
«ПИСЬМЕННИКА-ЗБОЧЕНЦЯ ВИТЕЛЬБУШЕНО ПІД ЧАС СЕКСУАЛЬНИХ ІГРИЩ»,— заявляла газета «Сандей піпл».
Повертаючись додому від Ніни Ласселз, Страйк скуповував газети, хай навіть важко було нести такий стос і вправлятися з ціпком на засніжених тротуарах. Наближаючись до Денмарк-стріт, він подумав, що дарма так себе перевантажив — раптом повернеться вчорашня нападниця. Але її не було видно.
Пізніше він прочитав усі статті в ліжку, поїдаючи смажену картоплю; протез, на щастя, знову можна було відставити.
Погляд на факти крізь спотворене скельце преси стимулював Страйкову уяву. Нарешті, дочитавши статтю Калпепера у «Ньюс оф зе ворлд» («Джерела, близькі до подій, стверджують, що Квайнові подобалося, коли дружина його зв’язувала, а та заперечує, що знала про перебування чоловіка у другому будинку подружжя»), Страйк скинув газети з ліжка, потягнувся по записник, який тримав біля ліжка, і склав собі перелік нагадувань на завтра. Біля жодного з завдань чи питань він не написав ініціала Анстиса, зате до пунктів «старий з книгарні» та «коли зняли МФ?» додав велику літеру «Р». Потім написав Робін есемеску, просячи пильнувати, чи не буде завтра на Денмарк-стріт високої жінки в чорному пальті, а коли буде — не заходити.
Дорогою від метро до офісу Робін нікого схожого не помітила і прийшла на роботу рівно о дев’ятій. Страйк уже сидів за її столом, за її комп’ютером.
— Доброго ранку. Нема психів надворі?
— Жодного,— відповіла Робін, вішаючи пальто.
— Як Метью?
— Чудово,— збрехала Робін.
Наслідки сварки з приводу її рішення відвезти Страйка в Девон липли до неї, мов дим. Сварка раз у раз згадувалася під час їхнього повернення машиною до Клепгема; очі в Робін опухли від сліз і нестачі сну.
— Стійкий хлоп,— сказав Страйк, досі вдивляючись у монітор.— То ж його мати ховали.
— М-м,— відповіла Робін, ідучи до чайника і дратуючись, бо Страйк вирішив поспівчувати Метью саме сьогодні — якраз коли їй стала б у пригоді думка, що наречений — неадекватний ідіот.
— На що задивився? — спитала вона, ставлячи біля Страйкового ліктя горнятко чаю; той нерозбірливо подякував.
— Хочу знайти, коли записали інтерв’ю з Майклом Фенкортом,— відповів Страйк.— У суботу ввечері показували по телевізору.
— Я дивилася,— сказала Робін.
— Я теж,— озвався Страйк.
— Зверхній паскудник,— мовила Робін, сідаючи на диван зі штучної шкіри; той під нею не видав жодних непристойних звуків. Мабуть, вирішив Страйк, справа в масі тіла.
— Помітила щось дивне, коли він говорив про покійну дружину? — спитав Страйк.
— Крокодилові сльози виявилися не до речі,— відповіла Робін,— зважаючи на всі ті пояснення про кохання як ілюзію і тому подібне.
Страйк придивився до неї. Робін мала бліде обличчя і ніжну шкіру, і надмірні емоції позначалися на ній; опухлі очі красномовно свідчили: щось сталося. Її ворожість до Майкла Фенкорта, здогадався він, почасти перенесена з іншої особи, яка, мабуть, заслуговує на це більше.
— Гадаєш, він прикидався? — спитав Страйк.— Я теж так подумав.
Він глянув на годинник.
— За півгодини приїде Керолайн Інглез.
— Вони ж наче помирилися з чоловіком?
— Те вже в минулому. Вона хоче поговорити зі мною щодо повідомлення, яке знайшла на вихідних у його телефоні. А отже,— мовив Страйк, встаючи
