Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

Гросмейстер перейшов на місцеві теми.

— Чому в провінції нема ніякої гри думки? Приміром, візьмімо вашу шахсекцію. Так вона і називається: шахсекція. Нудно, дівчата! Чому б вам, справді, не назвати її як-небудь красиво. Це залучило б до секції союзну масу. Назвали б, приміром, вашу секцію: «Шаховий клуб чотирьох коней», або «Червоний ендшпіль», або «Якість втрачає — темп виграє». Чудово було б! Звучно!

Ідея мала успіх.

— І справді, — сказали васюкінці, — чому б не перейменувати нашу секцію на «Клуб чотирьох коней»?

Бюро шахсекції було тут же, отже, Остап організував під своїм почесним головуванням хвилинне засідання, на якому секцію одноголосно перейменували в «Шахклуб чотирьох коней». Гросмейстер власноручно, використавши науку «Скрябіна», художньо виконав на аркуші картонну вивіску з чотирма кіньми і відповідним написом.

Цей важливий захід обіцяв розквіт шахової думки у Васюках.

— Шахи! — казав Остап. — Та чи знаєте ви, що таке шахи! Вони рухають уперед не тільки культуру, але й економіку! Чи знаєте ви, що ваш «Шахклуб чотирьох коней», за правильної організації справи, зможе цілком змінити лице міста Васюки?

Остап з учорашнього дня ще нічого не їв. Тим-то красномовство його було надзвичайне.

— Так! — кричав він. — Шахи збагачують країну! Якщо ви погодитесь на мій проект, то спускатися з міста на пристань ви будете мармуровими сходами! Васюки стануть центром десяти губерень! Що ви колись чули про місто Земмерінг? Нічого! А тепер це містечко багате і славнозвісне тільки тому, що там було організовано міжнародний турнір. Тим-то я кажу: у Васюках треба влаштувати міжнародний шаховий турнір.

— Як? — закричали всі.

— Цілком реальна річ, — одказав гросмейстер, — мої особисті зв'язки і ваша самодіяльність — от усе потрібне і достатнє для організації міжнародного васюкінського турніру. Поміркуйте над тим, як гарно звучатиме: «Міжнародний васюкінський турнір 1927 року». Приїзд Хозе-Рауля Капабланки, Еммануїла Ласкера, Альохіна, Німцовича, Реті, Рубінштейна, Мароцці, Тарраша, Відмара і доктора Григор'єва забезпечено. Окрім того, забезпечено і мою участь!

— Але гроші! — застогнали васюкінці, — Їм же всім треба гроші платити! Багато тисяч грошей! Де ж ми їх візьмемо?

— Усе взято на облік могутнім ураганом, — сказав О. Бендер, — гроші дадуть збори.

— Хто ж у нас буде платити такі скажені гроші? Васюкінці…

— Які там васюкінці! Васюкінці грошей платити не будуть. Вони будуть їх о-дер-жу-вати! Це ж надзвичайно проста річ. Адже на турнір за участю таких найбільших вельтмейстерів з'їдуться аматори шахів цілого світу. Сотні тисяч людей, багато забезпечених людей, будуть жадати попасти у Васюки. По-перше, річковий транспорт такого числа пасажирів підняти не зможе. Отже, НКШС[8] побудує залізничну магістраль Москва — Васюки. Це раз. Два — це готелі й хмарочоси для розміщення гостей. Три — піднесення сільського господарства в радіусі на тисячу кілометрів: гостям треба постачати — городину, овочі, ікру, шоколадні цукерки. Палац, де відбуватиметься турнір, — чотири. П'ять — побудова гаражів для автотранспорту гостей. Для передачі цілому світові сенсаційних результатів турніру доведеться побудувати надпотужну радіостанцію. Це — шість. Тепер щодо залізничної магістралі Москва — Васюки. Безперечно, вона не матиме такої пропускної спроможності, щоб перевезти у Васюки всіх охочих. Звідси випливає аеропорт «Великі Васюки» — регулярний відліт поштових літаків і дирижаблів в усі кінці світу, включаючи Лос-Анджелес і Мельбурн.

Блискучі перспективи розгорнулись перед васюкінськими аматорами. Межі кімнати розступилися. Гнилі стіни кіннозаводського гнізда впали, і замість них у голубе небо пішов скляний тридцятитрьохповерховий палац шахової думки. У кожному його залі, в кожній кімнаті, ба навіть у ліфтах, що мчали як кулі, сиділи вдумливі люди і грали в шахи на інкрустованих малахітом шахівницях.

Мармурові сходи спадали в синю Волгу. На річці стояли океанські пароплави. Фунікулерами підіймались у місто мордаті іноземці, шахові леді, австралійські шанувальники індійської оборони, індуси в білих тюрбанах, прихильники іспанської партії, німці, французи, новозеландці, жителі басейну ріки Амазонки і заздрі до васюкінців — москвичі, ленінградці, кияни, сибіряки й одесити.

Автомобілі конвейєром рухались поміж мармурових готелів. Але от — усе зупинилося. З фешенебельного готелю «Прохідний пішак» вийшов чемпіон світу Хозе-Рауль Капабланка-і-Граупера. Його оточували дами. Міліціонер, одягнений у спеціальну шахову форму (галіфе в клітинку і слони на петлицях), ввічливо взяв під козирок. До чемпіона з гідністю підійшов одноокий голова васюкінського «Клубу чотирьох коней».

Розмову двох світил, що провадилася англійською мовою, увірвав приліт доктора Григор'єва і майбутнього чемпіона світу Альохіна.

Привітальні вигуки потрясли місто. Хозе-Рауль Капабланка-і-Граупера скривився. На помах руки одноокого до аероплану подано мармурові сходи. Доктор Григор'єв збіг ними, привітно вимахуючи новим капелюхом та коментуючи на ходу можливу помилку Капабланки в наступному його матчі з Альохіним.

Раптом на горизонті вгледіли чорну цятку. Вона швидко наближалась і росла, обернувшись у великий смарагдовий парашут. Як велика редька, висів на парашутному кільці чоловік з чемоданчиком.

— Це він! — закричав одноокий. — Ура! Ура! Ура! Я пізнаю великого філософа-шахіста, доктора Ласкера. Тільки він один у цілому світі носить такі зелені шкарпеточки.

Хозе-Рауль Капабланка-і-Граупера знову поморщився.

Ласкеру спритно подали мармурові сходи, і бадьорий екс-чемпіон, здмухуючи з лівого рукава порошинку, що сіла на нього під час польоту над Сілезією, упав в обійми одноокого. Одноокий узяв Ласкера за талію, підвів до чемпіона і сказав:

— Помиріться! Прошу вас від імені широких васюкінських мас! Помиріться!

Хозе-Рауль шумно зітхнув і, потрясаючи руку старого ветерана, сказав:

— Я завжди схилявся перед вашою ідеєю переводу слона в іспанській партії з