Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Артур Конан Дойль
— Я й не збираюся щось тут пояснювати. Зі мною ще ніколи не бувало чогось безглуздішого й химернішого.
— Химернішого? Справді… — задумано промовив Холмс.
— А якої ви думки про все це?
— Я ще нічого не розумію. Ця ваша справа, сер Генрі, надто заплутана. Якщо її пов’язати зі смертю вашого дядька, то я певен, що з усіх п’ятисот найсерйозніших справ, що їх доводилось мені розплутувати, ця буде найскладнішою. Але ми тримаємо кілька ниток у руках, і одна з них повинна привести нас до розв’язки. Може, ми змарнуємо час, ухопившись не за ту нитку, але рано чи пізно знайдемо ту, що треба.
За другим сніданком ми чудово побалакали, вряди-годи тільки торкаючись справи, що звела нас докупи. Лише тоді, коли ми перейшли до кімнати Баскервіля, Холмс спитав про подальші його наміри.
— Поїду до Баскервіль-Холлу.
— Коли?
— Наприкінці тижня.
— Гадаю, — мовив Холмс, — що це мудре рішення. Не маю жодного сумніву, що в Лондоні за вами стежать, і в такому великому місті, серед мільйонів людей, важко виявити, хто це робить і з якою метою. Якщо наміри їхні лихі, то вам загрожує небезпека, якій ми не в силі запобігти. Чи знаєте ви, докторе Мортімере, що за вами слідкували, коли ви пішли від мене?
Доктор Мортімер злякано підхопився:
— Слідкували?! Хто?!
— Оцього, на жаль, я вам не можу сказати. Чи є серед ваших сусідів або знайомих у Дартмурі чоловік із широкою чорною бородою?
— Ні… хоча стривайте… так, є. Берімор, ключник сера Чарльза, має чорну широку бороду.
— Он як! А де зараз цей Берімор?
— Наглядає за Холлом.
— Треба перевірити, чи справді він там, а не в Лондоні.
— Але як це зробити?
— Дайте-но мені телеграфний бланк. «Чи готові до приїзду сера Генрі?» Отак. Адреса: «Містерові Берімору, Баскервіль-Холл». Де там у вас найближчий телеграф? У Ґримпені? Чудово, надішлімо іншу телеграму поштмейстерові до Ґримпена: «Телеграму містерові Берімору передайте у власні руки. У разі його відсутності поверніть її серу Генрі Баскервілю, готель „Нортумберленд“». Іще до вечора ми знатимемо, чи Берімор на своєму посту в Девонширі, чи ні.
— Гаразд, — мовив Баскервіль. — До речі, докторе Мортімере, що то за особа — той Берімор?
— Він — син покійного управителя. Це вже четверте коліно Беріморів, що мешкає в Холлі. Як мені відомо, він і його дружина — чи не найпорядніші на всю округу люди.
— Але водночас, — сказав Баскервіль, — для мене ясно як Божий день, що поки в Холлі немає господаря, вони розкошують там як хочуть.
— Так, ваша правда.
— Чи дістав щось Берімор від сера Чарльза? — запитав Холмс.
— Вони з дружиною мали одержати по п’ятсот фунтів.
— А чи знали вони про це раніше?
— Так, сер Чарльз не раз говорив про свій заповіт.
— Дивно. Дуже дивно!
— Сподіваюся, — мовив доктор Мортімер, — ви не станете підозрювати всіх, хто одержав щось від сера Чарльза, бо мені він теж заповів тисячу фунтів.
— Он як! А кому ще?
— У заповіті було зазначено багато невеликих сум для окремих осіб і великі кошти на добродійні пожертви. Але вся спадщина відходила до сера Генрі.
— А яку суму складає ця спадщина?
— Сімсот сорок тисяч фунтів.
Холмс здивовано звів брови.
— Я й гадки не мав, що йдеться про такі гроші, — мовив він.
— Сер Чарльз мав славу заможної людини, але ми й уявлення не мали, який він був багатий, поки не переглянули цінних паперів. Загальна сума спадщини наближається до мільйона.
— Боже мій! Заради такої ставки справді варто розпочати ризиковану гру. Ще одне запитання, докторе Мортімере. Уявімо собі, що з нашим молодим другом щось скоїлося… — пробачте за таке неприємне припущення! — хто тоді успадкує маєток?
— Оскільки Роджер Баскервіль, молодший брат сера Чарльза, помер неодруженим, маєток перейде до Десмондів — далеких родичів Баскервілів. Джеймс Десмонд — підстаркуватий священик у Вестморленді.
— Дякую. Це надзвичайно цікаві подробиці. А чи зустрічалися ви з тим Джеймсом Десмондом?
— Так, він одного разу приїздив до сера Чарльза. Дуже порядний і поважний із себе чоловік. Я пам’ятаю, що сер Чарльз хотів заповісти йому певну суму грошей, але той категорично відмовився їх узяти.
— І людина таких скромних запитів може успадкувати всі величезні багатства сера Чарльза?
— Він дістав би тільки маєток, що вважається фамільним. Він одержав би гроші лише в тому разі, якби нинішній їх власник не використав ці кошти по-своєму, бо він, звичайно, може чинити з ними, що забажає.
— А ви вже склали духівницю, сер Генрі?
— Ні, містере Холмсе, не склав. Я не мав на те часу, бо лише вчора довідався, що й до чого. Але я вважаю, що гроші не можна відокремлювати від титулу й маєтку. Такої самої думки був і мій бідолашний дядько. Хіба зуміє хазяїн Баскервіль-Холлу відродити колишню славу свого роду, коли не матиме на це коштів? Ні, будинок, земля і гроші мусять завжди бути вкупі.
— Так, справді. Отже, сер Генрі, я так само вважаю, що вам треба не вагаючись виїхати до Девонширу. З однією лише умовою: вам нізащо не слід їхати туди самому.
— Доктор Мортімер повернеться туди разом зі мною.
— Але доктор Мортімер зайнятий своєю практикою, та й будинок його стоїть за кілька миль од вашого. За всієї доброї волі він не зможе вам допомогти. Ні, сер Генрі, ви повинні взяти з собою вірну людину, яка увесь час буде з вами.
— Невже ви поїдете зі мною самі, містере Холмсе?
— Коли настане критичний момент, я вирвуся до вас; але ж ви самі розумієте, що моя широка практика і постійні запити, які сиплються зусебіч, не дозволяють мені залишити Лондон на невідомо який час. Зараз, наприклад, одна з найповажаніших осіб Англії опинилася в руках шантажиста, й запобігти майбутньому скандалові зумію тільки я. Ні, як бачите, я ніяк не зможу поїхати до Дартмура.
— Кого ж ви тоді порадите замість себе?
Холмс поклав руку мені на плече.
— Якщо за це візьметься мій друг, то ось вам людина, яка буде поруч з вами в найкритичніший момент. Ніхто не може поручитися за нього так, як я.
Ця пропозиція застала мене зненацька, але Баскервіль, не чекаючи на відповідь, схопив мою руку й палко потис її.
— Як це люб’язно з вашого боку, докторе Ватсоне! — мовив він. — Адже ви бачите, в якому я становищі, а з обставинами знайомі незгірш від мене. Якщо ви поїдете до Баскервіль-Холла й поживете там зі мною, я повік цього не забуду.
Перспектива пригод завжди вабила
