Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Артур Конан Дойль
Розмовляючи так, ми поволі вийшли на Риджент-стрит, уже згубивши з очей доктора Мортімера та його друга.
— Тепер нема рації стежити за ними, — мовив Холмс. — Незнайомець зник і більше не повернеться. Нам треба подивитись, які карти залишились у наших руках, і рішуче ними зіграти. Чи розгледіли ви обличчя того чоловіка в кебі?
— Я помітив лише його бороду.
— І я так само… а це означає, що борода фальшива. Коли до такої обережної справи береться такий пройда, борода йому потрібна лише для того, щоб змінити своє обличчя. Ходімо-но сюди, Ватсоне!
Він завернув до однієї з тутешніх розсильних контор. Управитель щиро привітав нас.
— О, Вільсоне, я бачу, що ви не забули про ту справу, в якій я мав щастя допомогти вам!
— Ну що ви, сер, звичайно ж, не забув. Ви врятували мою честь, а може, й життя.
— Ну, це вже занадто, друже мій. Я пригадую, Вільсоне, що серед ваших помічників був хлопець на ймення Картрайт, який став нам у великій пригоді під час розсліду вашої справи.
— Так, сер, він і досі в мене.
— Чи можна його покликати? Дякую! І розміняйте мені, будь ласка, п’ять фунтів.
Управитель подзвонив; вийшов хлопчина років чотирнадцяти із жвавим, розумним обличчям. Він став перед нами і втупився в славетного детектива.
— Дайте-но мені «Довідник готелів», — попросив Холмс. — Дякую! Подивися, Картрайте: ось назви двадцяти трьох готелів довкола Черинґ-Кросу. Бачиш?
— Так, сер.
— Ти відвідаєш їх усі по черзі.
— Так, сер.
— Почнеш із того, що в кожному даси швейцарові шилінга. Ось тобі двадцять три шилінги.
— Так, сер.
— Скажи їм, що тобі треба переглянути вчорашні папери, викинуті з кошиків для сміття. Поясни це так: одну важливу телеграму помилково надіслали не за адресою, тож тепер ти її шукаєш. Зрозумів?
— Так, сер.
— Але насправді ти шукатимеш сторінку «Таймса», порізану в кількох місцях ножицями. Ось тобі таке саме число «Таймса». А ось ця сторінка. Чи впізнаєш ти її?
— Так, сер.
— Швейцари щоразу відсилатимуть тебе до коридорних, яким ти теж даси по шилінгу. Ось тобі ще двадцять три шилінги. У двадцяти випадках із двадцяти трьох тобі скажуть, що сміття вже вивезено або спалено. Але в трьох інших випадках тобі покажуть купу паперів, серед яких ти шукатимеш цю сторінку «Таймса». Проте навряд чи ти її знайдеш. Про всяк випадок ось тобі ще десять шилінгів. Увечері надішли мені на Бейкер-стрит телеграму. А тепер, Ватсоне, нам зостається лише запитати телеграфом про візника кеба 2074, після чого ми підемо до картинної галереї на Бонд-стрит і проведемо там увесь наш час, що залишився нам до зустрічі в готелі.
5. Три обірвані нитки
Шерлок Холмс мав надзвичайну здатність абстрагуватись від будь-яких думок про справи. Аж на цілих дві години він, здавалося, забув про дивну справу, яку нам підкинула доля, й заходився розглядати полотна сучасних бельгійських майстрів. Дорогою з галереї до готелю «Нортумберленд» він тільки й говорив, що про мистецтво, хоч і мав про нього вкрай примітивні уявлення.
— Нагорі на вас чекає сер Генрі Баскервіль, — мовив черговий у готелі. — Він просив одразу провести вас до нього.
— Чи не дозволите ви мені поглянути на реєстр ваших клієнтів? — запитав Холмс.
— Будь ласка.
В реєстрі після прізвища «Баскервіль» було ще два записи. В одному стояло: «Теофіл Джонсон з родиною, з Ньюкасла», а в іншому — «Місіс Олдмор з покоївкою, з Елтона».
— Це не той Джонсон, якого я знав колись? — спитав Холмс чергового. — Сивоголовий адвокат, що трохи накульгує?
— Ні, сер, містер Джонсон — власник вугільних шахт, іще бадьорий чолов’яга, не старший за вас.
— Ви певні, що він не адвокат?
— Ні, сер! Він зупиняється в нас не перший рік, і ми чудово його знаємо.
— Гаразд. Місіс Олдмор… Я нібито десь чув це прізвище. Даруйте мені за цікавість, але частенько буває, що шукаєш одного знайомого, а знаходиш іншого.
— Це хвора жінка, сер. Її чоловік колись був мером у Ґлостері. Вона завжди зупиняється в нас, коли приїздить сюди.
— Дякую, я, мабуть, із кимось її сплутав… Ці запитання, Ватсоне, допомогли нам з’ясувати один дуже важливий факт, — тихенько вів далі Холмс, коли ми підіймалися нагору. — Тепер ми знаємо, що люди, які так цікавляться нашим другом, зупинились не в цьому готелі. Це означає, що вони, пильно стежачи за ним, — а ми вже бачили це на власні очі, — роблять усе можливе, щоб він їх не помітив. А це наводить на великі підозри.
— Які підозри?
— Хоча б ті, що… Овва! Любий друже, що сталося?
Піднявшись сходами, ми зіткнулися нагорі з самим сером Генрі Баскервілем. Обличчя його розчервонілося від гніву, а в руці він тримав старий, запилюжений черевик. Сер Генрі був такий розлючений, що ледве стуляв докупи слова; а коли нарешті заговорив до ладу, то одразу перейшов на американську говірку, якої вранці ми од нього не чули.
— За кого вони мене мають у цьому готелі — за дурника?! — скрикнув він. — Годі вже зі мною комедії розігрувати! Хай йому біс, якщо цей бовдур не знайде мій черевик, я влаштую скандал! Я теж люблю жарти, містере Холмсе, але цього разу тутешні жартівники передали куті меду.
— Ви досі шукаєте свій черевик?
— Так, шукаю й шукатиму, доки не знайду.
— Але ж ви, здається, говорили про новий коричневий черевик?
— Так, сер. А тепер те саме сталося зі старим, чорним.
— Що? Невже ви побачили…
— Отож-бо й воно. Я маю лише три пари черевиків — нові коричневі, ці старі чорні й лаковані, що зараз на мені. Минулої ночі пропав один коричневий, а сьогодні поцупили чорний! Ну що, знайшли? Кажіть, і годі лупати на мене очима!
На сходах з’явився схвильований німець-коридорний.
— Ні, сер. Я обпитав увесь готель, і ніхто нічого не знає.
— Послухайте: або ви до вечора знайдете мій черевик, або я піду до управителя й скажу, що негайно забираюся звідси.
— Черевик ваш знайдеться, сер… Обіцяю вам, наберіться лише трохи терпіння.
— Кажу востаннє: я більш не дозволю, щоб мене обкрадали в цьому кублі злодіїв! О, містере Холмсе, вибачте, будь ласка, що турбую вас через такі дрібниці…
— Як на мене, це зовсім не дрібниці.
— Ви надто вже серйозно сприймаєте це.
