Пазл - Франк Тільє

— Ви усвідомлюєте, що те, що ви пережили під час коми, відкриває неймовірні перспективи для психіатрії? Ви… Ви відшукали правду, лежачи нерухомо в цьому ліжку, у той час як вас вважали майже мертвим! Тоді як ми перепробували на вас усе — від електротерапії до найсильніших препаратів — безуспішно! Ви боролися і, схоже, частково перемогли хворобу, яка вас засліплювала!

Люка напружився.

— Мені на все це плювати, лікарю!

Клеор було важко зберігати спокій.

— Це буде наступний етап нашої роботи: не залишити більше темних зон і зрозуміти глибинну причину, що могла підштовхнути вас до такого вчинку. Вочевидь, загибель ваших батьків у автокатастрофі прискорила вашу деградацію і розвиток психозу. Ви ще до неї багато грали, причому змалечку. Відеоігри, потім рольові ігри, іноді понад шістнадцять годин на добу… Віртуальне і так займало величезну частину вашого життя, а після їхньої смерті ви повністю відірвалися від реального світу… Замкнувшись у своїй маленькій кімнатці, ви жили лише перед екраном, в іграх та в оточенні уявних персонажів. Фікція була ­єдиним способом втекти від реалій життя і страждання, що вас охопило.

Люка заспокоївся, він уважно слухав, рівно дихаючи. За маленьким вікном досі падав сніг.

— Отже, мій батько був робітником на заводі «Кристом», мати не працювала, ми жили в тому маленькому будиночку на околиці… Як я дійшов думки, що мої батьки — дослідники? Що я жив з ними у великому будинку в Монмірай? Як мені вдалося обманути самого себе?

— Хвороба, Люко. Кілька років тому у вас почалася певна форма параної, посилена вашою ізольованістю. Робота на заправці не вирішувала проблему: ніч, самотність, нестача спілкування. Ви поступово ізолювалися, десоціалізувалися. Ваша колишня дівчина декілька разів намагалась витягти вас із вашого закритого світу. Це полювання на скарби, у якому вона вмовила вас узяти участь, стало фатальним. У той період ви були вибухівкою вповільненої дії. З вами сталося те, що психіатри називають деліріозним синдромом. Якщо хочете — грім серед ясного неба, коли ви повністю втрачаєте контроль і стаєте здатні на найгірше.

Вона запропонувала йому склянку води і допомогла попити, потім освіжилась сама і продовжила:

— Після цього жахливого вчинку ваша свідомість замаскувала правду. Увімкнулися захисні механізми, щоб уберегти вас. Спогади, пов’язані з цим полюванням на скарби й тим, що сталося у гірському притулку, були надійно заховані у вашому мозку і стали недоступні вашій свідомості. Коли жандарми знайшли вас за притулком, ви все забули. Психічне захворювання прогресувало, вибудовуючи навколо вас твердий панцир. Ви самі переконали себе у змові проти вас і ваших батьків. У вашій голові вони стали блискучими дослідниками, що зберігають дуже важливу таємницю. Продовження ви знаєте. Після чотирьох місяців безрезультатної терапії у моїй лікарні ви намагаєтесь покінчити з собою. Допомога приходить вчасно, щоб уникнути смерті від асфіксії, але надто пізно, щоб завадити комі. І саме в цей момент, коли ви балансуєте між життям та смертю, ваш мозок починає вигадувати історію. Історію Ілана Дедіссе, який вирушає на пошуки правди.

Люка мовчав, уважно слухаючи слова психіатра.

— Вам потрібен був справжній квест, виклики, завдання, щоб докопатися до власної психіки та зорієнтуватися у її складному лабіринті. Так виникла ця гра: «Параноя». Ви були в глибокій комі, але ваша мозкова активність була дуже інтенсивною. Поки що ми точно не знаємо — якщо не брати до уваги ваш випадок,— що саме відбувається під час цього специфічного періоду, коли людський організм опиняється на межі між життям та смертю. Упродовж п’яти тижнів ви ні разу не проявили жодної рухової активності, ваші зіниці не реагували на світло, але ваш мозок був цілком живий. ­Однак лікарі зафіксували шкірні реакції типу «гусячої шкіри», причому багато разів. Вони ніколи не бачили нічого подібного.

— Мені було так холодно в моїй історії. Увесь час…

Він затремтів.

— Отже, світло в обличчя, люди, які щось говорили мені на вухо, те, що мені кололи в передпліччя, датчики на голові… Вони спрацювали як втручання в мою історію?

— Так. Ілан Дедіссе почав чути голоси, у нього почалися сильні головні болі, галюцинації, почав бачити тіні під повіками — просто тому, що реальний світ був тут, навколо вашого нерухомого тіла, і ваш мозок, занурений у свою власну історію, не міг повністю від нього абстрагуватись… У вашому сценарії ви також часто приймали душ, для вас це був момент відпочинку, який ви любили, і це, напевно, пов’язано з гігієнічними процедурами, які з вами регулярно проводили санітарки, тут, у вашій палаті. Ви відчували їх крізь кому, і ваш мозок інтерпретував ваші відчуття в режимі реального часу.

— Я був у комі п’ять тижнів… Проте історія від пробудження Дедіссе у його кімнаті і до епілогу на острові у формі вагів здається такою стислою…

— Це доводить, що час тече по-іншому, коли ми не у свідомості. Достатньо згадати сни, які іноді тривають лише кілька секунд, тоді як нам вони здаються вічністю. Напевно, вашому мозку необхідно було час від часу входити в режим сну, перш ніж продовжити історію з того місця, де він зупинився. Гадаю, ми зможемо відстежити різні фази його активності на електроенцефалограмі. Ми розшифруємо і вивчимо її вздовж і впоперек, це я вам гарантую.

Люка дедалі сильніше відчував, як його охоплює втома, але засинати не хотів. Сон його лякав. Страх більше не прокинутися. Пережити ще один кошмар.

— Знаєте, я думаю, що одразу після повішення у мене був вибір,— сказав він.

— Який вибір?

— Жити чи померти. Я пережив досвід білого світла, про яке говорять ті, хто бачив смерть в обличчя… Я бачив себе в кімнаті, яскраве світло поманило мене до вікна. Я піді­йшов, відчув потужне тепло на обличчі. Мені було добре.

Клеор не відповіла. Вона знала, що цьому, без сумніву, є наукове пояснення на кшталт нестачі кисню і крові в ділянці очей або вивільнення ендорфінів у мозку. Ілан опустив повіки і лагідно посміхнувся, наче те світло досі було там, навколо нього.

— Але щось мене затримало, якась сила не дала мені покинути цей світ, не дізнавшись правди. Дзвінок Хлої затягнув мене в цей простір між двома світами, яким і є глибока кома.

Яскраве світло зникло. Ілан Дедіссе прокинувся у будинку, який існував лише в моїй уяві та моїх сценаріях.

— Отже, у комі почалася боротьба проти психічної хвороби.

Клеор не могла вгамувати своє збудження. Усе, що розповів їй Люка Шардон, сходилося і демонструвало, наскільки складними і надзвичайно потужними є механізми психіки. У комі його власна свідомість змусила його повірити, що те, що він пережив, було насправді. Хвороба пильнувала, наче охоронець, і її потрібно було блискуче обвести навкруг пальця. Повторювання Люці Шардону, що він хворий і що він убив вісьмох людей, нічого не давало. Потрібно було потрапити всередину його мозку, поставити його перед