Наложниця Темного Лорда - Анні Флейм
Я відчуваю, як потроху стискається моє серце від передчуття щодо подальшого розвитку подій. От ну чому мені здається, що далі буде, як в якомусь кепському любовному романі з трагічним кінцем?
— Склалась на диво дурна ситуація. Я кохав цю дівчину, вона ж закохалась в мого брата, а Тіреннар просто був бовдуром і ставився до неї, як до чергової розваги на дві-три ночі. Можеш собі уявити мої почуття, коли я дізнався про це.
Еге ж, цілком. Майже такі, як у мене зараз. Все ж, не надто приємно слухати про колишнє кохання власного чоловіка, навіть якщо знаєш, що в них до ладу нічого й не склалося. Але я тримаю свої почуття при собі, і лише втішально цілую чаклуна в ключицю.
— Я шукав спосіб привернути її до себе. Почав вивчати некромантію, аби знайти спосіб повертати до повноцінного життя людей, яких не вдалося врятувати цілительством. Але все було марно. Чари не спрацьовували належним чином на тих, хто не мав магічних здібностей — виходили просто мертві ляльки. Здатні ворушитися та виконувати накази, але позбавлені розуму, пам'яті та свідомості.
Я мимоволі здригаюсь, уявивши таких істот. Чаклун хмикає.
— І замість того, щоб привернути Пресвітлу до мене — це її злякало та відштовхнуло остаточно. А згодом взагалі виявилось, що вона завагітніла. Батько змусив Тіреннара обмінятися з нею шлюбними печатками, аби отримати право на спадкоємця. Я ж остаточно поринув у книжки.
— Але для обміну печатками наче потрібне кохання? — невпевнено питаю я.
— Потрібне, інакше промовлене освідчення може не викликати достатнього емоційного та магічного сплеску для створення печатки. І цілком припускаю, що брат дійсно її покохав, але почуття з'явилося пізніше за моє, через що я викривлено сприймав їхні подальші відносини. А може вона його приворожила, хто знає.
Я зітхаю, щиро співчуваючи тому, що Темному Лорду довелося стати частиною такого собі любовного трикутника.
— Зрозумівши, що все вирішено остаточно… Я забажав опинитися де завгодно, аби тільки нічого не знати. Не бачити разом найдорожчих для мене людей, кожен з яких завдав мені болю по-своєму. І моє бажання здійснилося несподіваним чином.
Дрімоту, що весь цей час намагалася до мене підкрастися, наче вітром здуває. Схоже, починається найцікавіше.
— Я з дитинства демонстрував хист до телепортаційної магії, тож дещо вдосконалив добре відоме мені заклинання. І в результаті опинився в іншому вимірі.
— І як там все виглядало?
Чаклун видає короткий смішок — схоже, його бавить моя цікавість.
— Той вимір наче зітканий з полум'я, — голос Темного Лорда жвавішає. Йому самому напевно цікавіше розповідати про інший світ, ніж про подробиці власного минулого. — Уяви собі землю, небо, ріки — та що завгодно, і все воно — палає. Це полум'я різних відтінків, постійно рухається та змінюється, але має цілком впізнавану форму.
Я чесно намагаюся уявити такий пейзаж. Кілька секунд дивного внутрішнього напруження, і перед моїми очима постає палаюча рівнина, яку пересікає річка з темно-оранжевого полум'я, що чомусь здається в'язким. На її берегах то тут, то там, вогнищами розкидані мінливі кущі. І все це — під багряним небом, по якому пляшуть жовтуваті язики полум'яних хмар.
Темний Лорд мовчить, ніби дійсно дає мені час все це уявити… або побачити. Тому що уявна картинка зникає ще несподіваніше, ніж до цього з'явилась.
— Мабуть, це неймовірне видовище, — нарешті промовляю я.
— Ще б пак, — в голосі чаклуна чути усмішку. — Неймовірне і моторошне водночас. Я не очікував такого ефекту від свого заклинання, і за вивченням цього дивовижного пейзажу зовсім забув про те, що інший вимір загалом може бути ще й населеним. І виявив це лише тоді, коли на мене напали.
Я мимоволі зіщулююсь. Мені одразу згадується потвора у передпокої, і якщо у тому вимірі вони всі такі…
— Гадаю, краще обійтися без подробиць, — чаклун вірно розуміє мою реакцію, — скажу лише, що я тоді лише дивом вижив. З останніх сил, нашвидкуруч пробився назад до нашого виміру і так вийшло, що перехід не зник після того, як я ним пройшов.
— Тобто, створення такого переходу виявилося суто випадковим? — здивовано перепитую я.
— Так. Це перша дурість, яку я скоїв. Але це я вже зрозумів згодом, тому що спочатку ніщо не віщувало біди — протягом кількох днів ніхто з того боку не намагався пройти до нашого виміру. Тому в мене з'явилась думка, що магія моєї крові, пролитої під час створення переходу, не пропустить нікого, крім мене.
Маючи уяву, чим все це загалом скінчилося, я лише хмикаю.
— Так, наївна та безглузда надія відносно заклинання, коли навіть не пам'ятаєш до ладу, як його вдалося використати. І як показала практика — якщо не знаєш достеменно, як саме працює щось нове, то воно видасть найгірший результат з усіх можливих.
— Це той самий перехід, крізь який досі приходять демони?
— Той самий. Ще не втомилася слухати?
Схоже, Темний Лорд схиляє голову — його лоскотне дихання переміщується з моєї маківки до лоба.
— Ні, продовжуй, — я старанно намагаюсь відігнати сонливість зі свого голосу та свідомості. І для цього закидаю голову, аби побачити обличчя чоловіка. Його губи знаходяться спокусливо близько. — До речі, а нам не небезпечно лежати ось так… Обійнявшись?
— Зараз вже ні, — чаклун м'яко усміхається. — Енергетична система прагне рівноваги — забираючи в тебе сили, я тобі ж їх і повертаю. Не повністю, але достатньо для того, щоб тривалі дотики не спричиняли шкоди.
— Добре… — задумливо кажу я. А наступної миті, таки піддавшись спокусі, обережно цілую чоловіка у куточок губ.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно