Дожени або зникни - Наталі Саксаганська

Ореста добряче розвезло, його штормило у всі боки і весь час нудило. Якось потрапив до будинку, з великим зусиллям спустився по сходах до себе в кімнату. На останній сходинці не пощастило — загримів кудись під стіл. Нарешті доповз до ліжка і завалився на мʼяку постіль. Хтось на мить увімкнув світло, мабуть, мама переконалась, що він живий.  Світло погасло. Нарешті йому дали поспати.

Ранок розпочався не з кави.

— Підйом!! —  Хтось скинув з нього ковдру. 

— Док, приведи його до тями і швидко!! Він мені потрібен о 15:00 як штик.

Орест краєм ока побачив розлюченого батька, а з ним поряд стояв їх сімейний лікар. 

— А з тобою ми потім поговоримо, — гримнув дверима.

«Триндець», — згадав Орест, що сьогодні субота. Та сама, коли в їхньому будинку зберуться «найкращі люди». 

— Хлопче, тобі потрібен холодний душ та прийняти ось це, — лікар протягнув склянку з шипучою рідиною. 

— Схоже на зілля? — Намагався жартувати та різкий головний біль пронизав його сотнею голок.Ще й синці давали про себе знати. 

— Де це ти так? — Лікар побачив темно-червоні плями по тілу.

— Упав.

— Добряче ж ти упав, —  зроблю вигляд, що повірив. Тим паче, рани не критичні, до весілля заживе. 

Орест проклинав той момент, коли згодився з  Ромкою  на другу пляшку. 

— Мерщій, часу мало. Зараз ти приймеш душ, а потім я поставлю тобі крапельницю, щоб всі токсини вийшли, — Орест скривився. 

— Так, так. Повір, після неї ти будеш свіженький як огірок. 

— Такий же зелений? 

— Почуття гумору — це гарна ознака.

Дві години чаклування дока і, справді, Орест відчув себе набагато краще. 

Покоївка занесла діловий  костюм з останньої колекції. З нею заглянула і мама. Вона стурбовано дивилась на сина. 

— Ти вже кращий маєш вигляд. 

— Так, ваш спадкоємець вчора нажерся як свиня. Ти хіба сьогодні не на роботі? 

— Ні, сьогодні важливий захід для нашої родини. 

Орест підійшов до вікна, дивлячись як до будинку під'їжджають автівка за автівкою. 

— Між іншим, мій День народження ти пропустила,  мабуть, то був не такий вже важливий захід.

— Оресте, ти ж знаєш, що того разу мене терміново викликали в лікарню.

— Ок, якщо ти все сказала, я мушу  переодягнутися в циркового клоуна, — глянув на костюм, — щоб стрибати  під таткову дудку.

— Синку… 

Але Орест вже не слухав, тому жінка вийшла.

Коли двері зачинилися, він роздратовано кинув краватку на ліжко, рука сама потяглася за щоденником. 

Сьогодні я повернулася до групи підтримки, звучить смішно, але вони ще існують. Так, десять дівчат танцюють, роблять різні акробатичні штуки, підтримують свою команду. І це все по- модному зветься  — Чирлідинг. 

Хто скаже, що це не серйозно, на тих я нацькую  мою  Дінку. Вона капітан команди, яка готова порвати кожного, хто хоч заїкнеться, що це все дурня.

Моє відношення вона знає — я ходжу туди лише, тому що моя мама, у свій час, теж була чирлідеркою, в мене навіть залишились фотки.. 

Смішно, я — чирлідерка, яка обожнює  Linkin Park

Нарешті умовила  тата записати мене на водійські курси. Це ще одна моя спроба забити собі голову чимось іншим. Не думати про те що трапилось. Хоча б годину, хвилину чи секунду. 

Ввечері приходив Нік, знову перепрошував за вчорашнє, падав на коліна, клявся, що більше такого не буде. Я дивилася крізь нього,  нічого абсолютно не відчуваючи.

Що ж позитивного було сьогодні? Зависла над цим питанням. Відповідь не знайшла. 

Орест дістав аркуш, почав на ньому щось швидко записувати. 

Соломія, Соля; чирлідерка, що ненавидить попсу; втратила матір; подружка Діна; хлопець-бовдур; автокурси; студентка. 

Біля ноута він повісив стікер зі списком, фотку Солі прикріпив поряд.

Раптово він почув стукіт у двері та голос покоївки Ані. 

— Оресте, гості збираються. Олексій Сергійович кличе вас нагору. 

— Буду через 10 хвилин. 

Швидко одягнув брюки. На міцні плечі накинув білу сорочку, глянув на краватку і відкинув її в бік «Це вже перебір», застібнув ґудзики, залишаючи верхні два не тронутими.«Піджак? Обійдуться»

Глянув у своє віддзеркалення. На нього дивився гарний  статний юнак. Але то був не він, а лише мильна бульбашка.

На другому поверсі лунала легка музика, в кожному кутку стояли свіжі квіти. Розкішний зал ошатно прикрашений вітражами і мармуровими колонами, що підтримували високу стелю з витонченими люстрами. В центрі кімнати  знаходився  стіл з білосніжною скатертиною. Навчені офіціанти стояли на по готові, щоб по першому виклику нести закуски. Гостей зустрічали у холі і спочатку супроводжували до домашнього кінотеатру,  де на них вже чекала нова презентація від Левицького. 

Відразу він зіткнувся з мамою. Вона в блакитній атласній сукні з високою зачіскою, рівною поставою виглядала справжньою королевою. На мить він замислився.

— Мамо, а чому ти вийшла за батька? 

— Оресте не час. 

Але вона знала цей впертий погляд сина, тому коротко сказала. 

— Кохала його,

— За що? 

— Оресте, тоді часи були інші, і тато був інший. 

— Я впевнений, що ти вартуєш більшого. 

Це був не комплімент, а констатація факту. Мама здивовано глянула на сина, вона зрозуміла, що він намагався цим сказати. Адже син роками був свідком як батько зневажливо з нею поводиться. Проте вона мовчки спустилася на перший поверх.

— Пане, Зельбарте, вітаю у своїй скромній оселі, проходьте, будь ласка. 

Орест краєм вуха почув як татко співає дифірамби майбутньому спонсору. 

— Знайомтесь, моя дружина Маргарита. 

Ореста від цього пафосу нудило. Він потай вийшов на терасу та затягнувся сигаретою. 

— Пригостиш? — Почувся знайомий голос, повернувся.