Право на другий шанс - Тая Смоленська

Я миттєво напружуюся. Виставляю перед собою долоню, впираючись в груди Артема. Але його це не зупиняє. Я відчуваю його бажання, відчуваю його важке дихання і нетерпіння.            
 
Він хоче мене.           
 
Хоче, незважаючи на те, що завів коханку .             
 
- Артем, не сьогодні, - відвертаюсь від його наполегливих поцілунків та вся тремчу. 
 
Його пальці проникають під штанці піжами. Тільки не це. Я перехоплюю його руку за кисть. Стискаю з усієї сили.                                                      
 
Я прекрсно знаю, що навіть коли не хочу, Артем не зупиниться. Він вміє розпалювати всередині мене вогонь. Знає куди натиснути. Знає всі мої чутливі точки. Знає, як зробити так, щоб всього за кілька хвилин я почала сма благати його не зупинтися.

Якщо він не зупиниться зараз, то навіть ненависть не врятує мене. Я просто розтечуся перед ним калюжкою і не зможу володіти своїм тілом. Повністю буду у його владі. 
 
- Я хочу розлучитися, - не витримую я. - Ти мене чуєш, Артем? Я на розлучення подаю! - вже трохи голосніше і зі злістю в голосі, тому що з першого разу він, здається, не розчув мене. 
 
Артем різко завмирає. Не вірить. Тягнеться до вимикача над тумбочкою біля ліжка. Кімнату заливає тьмяне світло бра. Наші очі зустрічаються.                      
 
- Що за маячня, Поль? Це жарт такий? - з подивом запитує він, все ще важко дихаючи. 
 
Він дивиться на мене і в погляді я помічаю недовіру. Між його брів залягає похмура складка. Погляд все ще расфокусированний від залишку бажання, яке не встигло ще розвіятися. 
 
- Я хочу розлучення, - шепочу в цей раз ледь чутно і закриваю очі, не в силах більше витримати погляд чоловіка. 
 
Він скочується з мене. Лягає поруч на спину. Мовчить. Обстановка напружена до межі. Насправді я не збиралася сьогодні піднімати тему розлучення, але цей його несподіваний порив пристрасті збив всі плани до біса.

Кілька хвилин в кімнаті чути лише наше важке дихання. Потім Артем все ж ставить запитання, від якого мені хочеться засміятися.               
 
- Що не так, Поліна? Мені здавалося у нас все добре. 
 
- Все не так, Артем, - через хвилину мовчання відповідаю я. - І вже давно. Ти і сам знаєш, правда? - я провокую його. Хочу щоб він зізнався сам в тому, що у нього є інша жінка.

Але Артем робить зовсім не те, на що я сподівалася.                                    
 
- Я тебе не відпущу. Чуєш? - він знову нависає наді мною.

Він злий. В очах іскрить люте полум'я. Здається, він готовий придушити мене.

- Навіть не думай про розлучення, ясно тобі? 
 
- Ні, Артем. Ми можемо розлучитися зі скандалом і діленням майна, а можемо зробити все тихо і швидко. Мені від тебе нічого не потрібно. Хіба що моя машина. 
 
- У тебе хтось є? - раптово задає питання в лоб. Він мружиться, підозріло оглядаючи мене. Тобто, йому коханку можна заводити, а мені ні? 
 
- Яка різниця? - відповідаю з викликом. 
 
- У тебе хтось є? Хто він? - тепер він уже кричить. Голосно. Вигукує кожне слово мені в обличчя, а його пальці стискаються навколо мого горла. Дихати стає важко. 
 
Він з глузду з'їхав? 
 
- Є чи ні? - не відстає він від мене. 
 
По моїм щокам скочуються сльози. Я ніколи не бачила його таким. А ще мені здається, що в його очах я бачу відображення свого болю. Йому теж не все одно. Або ж це просто моя уява розігралася? 
 
- Поліна, відповідай мені. У тебе хтось є?           
 
Я роблю рваний вдих і киваю. У скронях пульс стукає так голосно, що перекриває звук власного голосу.                       
 
Очі Артема широко розкриваються. Хватка на моєму горлі посилюється. 
 
- Відпусти. Дихати нічим, - схлипую я, але Артем не реагує. 
 
- Ви спали? - всі риси його обличчя загострюються. Замість звичної м'якої посмішки - оскал. 
 
Я мовчу. Не знаю що сказати. Вірніше, не розумію яке право він має питати про це. Він давно втратив це право. Коли завів роман на стороні. 
 
- Ні. тільки цілувалися. 

Я не наважуюся змішати себе з брудом. У цьому шлюбі Артем - бруд під моїми ногами, а не навпаки. Я просто зроблю вигляд, що зустріла іншого чоловіка і чесно поставила до відома Артема. До того як вступила з ним в інтимний зв'язок. 
 
- Дідько! - Артем різко відпускає мене і відсторонюється. Сідає на коліна між моїх ніг. Пропалює поглядом. - Зараза! - ні, це слово відноситься не до мене, а до всієї ситуації в цілому. 
 
Він закриває очі. Тре обличчя долонями. Намагається взяти себе в руки. Я ж не можу ні поворухнутися, ні вимовити і слова. Лише спостерігаю як камінь за каменем руйнується наша сім'я. 
 
Моє серце норовить вирватися з грудей. Мені так погано. Так погано. Я не можу повірити що це відбувається між нами. Я думала ми все життя проживемо пліч-о-пліч. Я думала у нас таке кохання, якому все ні по чому. Але ми такі ж як і всі. Грішні і неідеальні. 
 
Артем намагається взяти себе в руки. Його всього трясе від нахлинувшої злості. Насправді я думала що він буде навіть радий перспективі так швидко розлучитися зі мною. Але, схоже, розклад при якому я йду від нього до  іншого чоловіка його не влаштовує. 
 
- Ти сьогодні з ним була? Тому запізнилася?               
 
Я лише мовчки киваю. Це все, на що я здатна зараз. 
 
- Як давно ви разом? Коли познайомилися? - допитується він. 
 
- Кілька тижнів, - насилу відвалюю з себе.                                   
 
Артем робить кілька глибоких вдихів і дивиться на мене чіпким поглядом. 
 
- Пропоную зробити вигляд, що цієї розмови не було, - холодно чеканить він.- Подзвониш своєму любовничку, - останнє слово він виділяє, вимовляє з насмішкою, - і скажеш, що вирішила залишитися з чоловіком. Зрозуміла?                                   
 
Я мовчу.           
 
 =- Я прощаю тебе, Поліна. У перший і останній раз. 
 
Я давлюся повітрям від такого нахабства. Підводжусь в ліжку, щоб він не дивився на мене зверху вниз. Тепер наші погляди один навпроти одного. Він мене прощає? Він. Мене. Прощає? 
 
- Ти взагалі чув що я тобі сказала? Я подаю на розлучення і йду від тебе до іншого чоловіка. Я поважаю тебе і ціную роки нашого шлюбу, саме тому я вирішила спочатку розійтися з тобою, а потім зав'язувати більш серйозні відносини з ним, - ціжу крізь зуби і не відриваю від нього пильного погляду. Давай же, зізнайся що і сам не святий. Розкажи про свою блондинку. 
 
- Хочеш піти? - його раптова холодна байдужість лякає мене ще більше, ніж коли до цього він кричав на мене. - Дуже добре. Збирай свої манатки прямо зараз. І вимітайся. Тільки май на увазі, назад я тебе не прийму. Хоч на колінах повзай - не прощу.                
 
Він піднімається з ліжка. Кілька хвилин стоїть поруч зі мною, невідривно дивиться мені в очі, стискає і розтискає кулаки, на його обличчі грають жовна. М'язи напружені. Мені здається, він за крок від того, щоб вдарити мене по обличчю. 
 
- Забирайся! Геть! - кричить так, що вуха закладає.