Дружина на свята - Наталі Ліон
— Давай я буду тобі допомагати. Чи, може, я не вмію готувати?
Якби ж я знав, що ти вмієш… Мотати нерви в тебе гарно виходить, але про цю її здібність я вирішую промовчати.
— Можеш зробити нарізку, — вирішую довірити їй елементарне, бо дійсно не знаю, як в неї справи з вмінням готувати.
Катя, наче навмисно стає так близько біля мене, що наші стегна дотикаються і градус напруги в моєму тілі стрімко підвищується.
Незважаючи на свою підступність, дівчина дуже добре справляється з нарізкою додаючи впевненості, що господиня з неї відмінна. Як би я хотів, щоб колись вона в цій самій сорочці стояла на моїй кухні і готувала для мене… Можна навіть без сорочки і без готувала… Просто, щоб була моя. Щоб залишилась зі мною не тільки на свята, а, можливо, й назавжди.
— А мені можна алкоголь? Все ж я після травми, — запитує Катя, зиркаючи підозрілим поглядом на грайливі бульбашки в прозорому келиху.
— Протипоказань начебто немає. Але якщо не хочеш, я можу налити тобі яблучного соку, або води.
— Думаю, від кількох ковтків нічого не трапиться, — знизує плечима, а тоді кидає пильний, проникливий погляд на мене. — Може, навпаки, я нарешті згадаю, хто ж я насправді.
Після її слів я знову відчуваю себе скотиною. Я знаю, що повинен розповісти їй правду і в усьому зізнатися, але не сьогодні. Тільки не в новорічну ніч. Я зізнаюся завтра. Навіть, якщо вона знову вирішить віддубасити мене тим віником.
— Час загадувати бажання, Катрусю, — під стукіт старого дідового годинника ми торкаємось келихами і невідривно дивимось одне одному у вічі.
Хоча я ніколи не вірив в подібну маячню, сьогодні моє бажання звучить, як ніколи чітко. І це — Катя.
Вона робить декілька ковтків зі свого келиха, не припиняючи заворожено за мною спостерігати, після чого ставить його на стіл і підходить до мене. Блакитні очі, як ніколи наповнені рішучістю і в цю мить до мене приходить розуміння. Або Катя зараз з розмаху лясне мене по обличчю, або… Поцілує… Іншого не дано.
І вона, зовсім несподівано, обирає другий варіант.
