Молитва Ябеца - Брюс Вілкінсон

Найприголомшливіші чудеса в моєму житті завжди починалися сміливою молитвою про те, щоб Царство Боже сильно розширилося. Ми не відчуваємо потреби у Господі, для того щоб крокувати помалу. А ось коли ми самовіддано кидаємося у вир Божого задуму для цього світу — здійснити який не в наших силах, — то молимо його: «Господи, використовуй мене — пошир моє служіння Тобі!» Ось тоді і починають вершитися чудеса. Тоді у відповідь на нашу молитву небо шле нам ангелів, можливості, сили і людей, яким ви потрібні і які потрібні вам. Я бачив таке сотні разів.

Бог неодмінно втручається в наше життя, коли ми ставимо Його плани вище від своїх і впритул приступаємо до їх здійснення! Найбільш вражає те, що коли ви молитимете Господа про поширення меж, то обов'язково побачите і впізнаєте Його Божественну відповідь. Перед вами відкриється життя чудес, і ваше місце в цьому житті буде в першому ряді.

«Коли б рука Твоя була зо мною!..»

Отож, ви це зробили. Ступнули за край. Досягли глибин. Чи впали у прірву? І розбилися об холодне каміння дійсності? Так важко втриматися на досягнутих висотах нового життя…

Не так уже й рідко християни, які насмілились просити поширення свого служіння, не витримували напруги довгоочікуваного духовного перетворення. Вони одержали немислимі благословення. Вони побачили, як Бог казково розширив межі їхнього впливу і можливостей.

Але раптом затих порив погожого вітру — і відразу крила опустилися. Безпомічно борсаючись у повітрі, ми під вагою непосильної ноші падаємо на землю. Знайоме вам таке? Можливо, вам не під силу нові можливості, що відкрилися для вашого бізнесу, які перевершують ваш досвід і всі наявні у вас засоби? Можливо, вам здається, що підлітки, які почали збиратися у вас вдома, скоріше негативно впливають на вашу родину, ніж ви позитивно впливаєте на них. Можливо, різко виявилася невідповідність між вашими більш ніж скромними здібностями і тим служінням, про яке ви у відвазі молилися, — і от, на свою голову, одержали…

Ви ввійшли в повноту Божого благословення, ввійшли в нові межі… і спіткнулися об непередбачені, нездоланні перешкоди. Коли віруючі виявляються в подібному скрутному становищі, вони часто лякаються. Почувають себе обманутими і покинутими. Трохи навіть розпач бере.

Ось так усе було і зі мною…

Отже, поговоримо про те, як під вагою непосильного тягаря ми падаємо на землю.

Я почував себе не у своїй тарілці, слабким і розгубленим — нічого спільного з тим, що повинен відчувати лідер. Відчуття було таке, начебто небо і земля обрушилися і придавили моє безпомічне тіло. Це було на самому початку мого нового служіння в «Подорожі по Біблії», коли, здавалося, двері раптом широко розчинилися і відкрилися нові, чудові можливості. Але я просто ніяк не міг позбутися відчуття, що таке служіння мені не під силу.

Украй розгублений, я вирішив шукати поради в мудрого старця. Йому було вже за вісімдесят, звали його Джон Мітчелл (родом з Великобританії, він за своє довге життя встиг стати духівником тисяч і тисяч людей). Я сказав йому про те, до чого, як я відчував, покликав мене Бог, а потім розповів про свої лиха і сумніви. Я все ще намагався в деталях описати йому мої невдачі, коли він несподівано перервав мене.

— Синку, — сказав він мені своєю звичайною ласкавою манерою, — те почуття, від якого ти намагаєшся втекти, називається залежністю. Залежність — це коли ти можеш йти тільки тоді, коли тебе веде Господь Ісус. — Він трохи помовчав, даючи мені час вникнути в його слова, і потім продовжив: — Воістину, у ту ж секунду, коли ти перестаєш почувати себе залежним, ти відступаєш від справжнього життя по вірі.

Мені сильно не сподобалося, те, що я почув.

— Докторе Мітчелл, так ви хочете сказати, що я ПОВИНЕН відчувати, що просто неспроможний зробити те, до чого покликаний?

— Звичайно, юначе! — відповів він, осяйно посміхаючись. — Саме так і має бути.

Яка страхітлива й одночасно вкрай підбадьорлива істина, чи не так? Як обрані Богом благословенні сини і дочки Його, ми повинні робити щось настільки величезне, що провал нам гарантований…, якщо до справи не візьметься Сам Бог. Зупиніться на хвилинку і з молитвою спробуйте осягти всю глибину протистояння цієї істини всьому тому, що ви обрали б по своїй людській природі:

• здоровому глузду;

• усьому вашому попередньому життєвому досвіду;

• вашим відчуттям, вашій освіті, вашому прагненню до безпеки;

• вашому небажанню виглядати дурнем і невдахою.

Але саме це визначив Бог для найбільш прославлених Своїх служителів.

Це тільки кіногерої не виявляють ані найменших ознак залежності від кого б то не було — але ви і я, кожна людина, створені для того, щоб бути залежними. Залежність від Бога творить героїв із звичайних людей — таких, як Ябец, таких, як ви і я. Яким чином? А в нас немає іншого виходу, як тільки волати до неба словами третього відчайдушного благання Ябеца:

«Коли б рука Твоя була зо мною!..»

І тим самим ми даємо місце Божій силі для здійснення Його волі і прославляємо Його справами, які здаються неможливими.

Зверніть увагу: Ябец не починав свою молитву з прохання про те, щоб Божа рука була з ним. Починаючи свою молитву, він ще не відчував такої потреби. Йому ще здавалося, що він впорається — було б тільки на ньому Боже благословення, поширив і побільшив би тільки Господь його границю… Він ще мало чим ризикував і тому мало чого боявся. Але як тільки межі почали поширюватися,