Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка] - Джером Клапка Джером

Міс Грін підсунула стілець, сіла і, спершись на лікті, подивилась через стіл на містера Корнера. В очах у щирої господининої приятельки тепер уже виразно заграли бісики.

— Але ви більше ніколи такого не зробите, — додала міс Грін досить упевнено.

— Ви думаєте, вона простить мені? — спитав містер Корнер.

— Ні, не думаю, — відповіла міс Грін, і від тих слів обличчя містера Корнера знов поблідло. — Я думаю, що найкращим виходом буде, коли ви простите їй.

Ця думка навіть не розважила його. Озирнувшись, міс Грін переконалася, що двері зачинено, і хвильку прислухалась, чи не чути кого поблизу.

— Пригадуєте нашу розмову за сніданком, — задля більшої остороги міс Грін говорила пошепки, — у той перший ранок, коли я тільки приїхала до вас у гості? Емі тоді ще сказала, що краще б вам інколи випивати.

Так, так, він починав потроху пригадувати. Але ж вона сказала «випивати», а не «напиватись»! Містер Корнер ще більше похнюпився.

— Ну, так ви ж тільки «випили», — хилила далі на своє міс Грін. — А крім того вона не мала на увазі «випивати». Вона мала на увазі по-справжньому напиватись, тільки не хотіла прямо сказати. Після того, як ви пішли, ми ще розмовляли з нею про це. Вона сказала, що віддала б усе на світі, аби тільки ви стали більше схожим на звичайного чоловіка. Це такий у її уявленні звичайний чоловік.

Недогадливість містера Корнера дратувала міс Грін. Вона перехилилася через стіл і труснула його:

— Невже ви не розумієте? Ви зробили це навмисне, щоб провчити її. Це вона повинна просити у вас пробачення.

— Ви так думаєте?..

— Я думаю, що коли ви поведетесь як слід, наслідки перевершать усі ваші сподівання. Виходьте з дому, поки вона ще спить. Я нічого їй не скажу. Правду кажучи, мені й немає коли — я мушу встигнути на десятигодинний з Педінгтонського вокзалу. А коли повернетесь увечері додому, заговоріть перший — обов'язково так треба.

І містер Корнер, не встигши гаразд утямити, що робить, схопився з місця й у захваті поцілував щиру приятельку своєї дружини.

Цього вечора місіс Корнер сиділа у вітальні й чекала на чоловіка. Одягнена вона була так, наче збиралася в дорогу, а в кутиках її уст залягли знайомі Крістоферові зморщечки, від самого вигляду яких його душа сховалася в п'яти. На щастя, він вчасно отямився, щоб привітати її усмішкою. І хоч. усмішка вийшла не зовсім така, яку він готував цілих півдня, все ж самий цей факт до того вразив місіс Корнер, що вона не змогла вимовити й слова. Це дало чоловікові неоціненну перевагу: він заговорив першим.

— Ну, то як тобі це сподобалось? — весело почав містер Корнер.

На мить місіс Корнер злякалася, чи не перейшла вже нова чоловікова неміч у хронічну стадію, але його усміхнене лице заспокоїло її, принаймні щодо останнього.

— Коли мені ще раз прийти «під чаркою»? Слухай, — провадив він далі, побачивши дружинину розгубленість, — ти ж не забула розмови за сніданком, у той перший ранок, коли до нас приїхала Мілдред? Ти тоді натякнула, що мені б інколи «не завадило» випивати, що я став би від цього куди привабливіший!

Пильно дивлячись на дружину, містер Корнер помітив, як у ній поволі пробуджується згадка.

— Раніше я не мав змоги задовольнити твоє бажання, — пояснив містер Корнер, — бо мені треба було зберігати ясність думок для роботи, і, крім того, я не знав, як це вплине на мене. Але вчора я зробив усе, що міг, отож, думаю, догодив тобі.— І він додав: —Хоча я був би тобі вдячний, якби ти вдовольнялася, — звичайно, тільки на перший час, поки я більше призвичаюсь, — якби ти вдовольнялася такою сценою, скажімо, двічі на місяць, не частіше.

— Ти хочеш сказати… — промовила, підводячись, місіс Корнер.

— Я хочу сказати, моя люба, що майже з першого дня нашого шлюбу їй не дуже крилася, що вважаєш мене лемішкою. Свої уявлення про чоловіків ти набрала з різних дурних книжок і ще дурніших п'єс, і тебе непокоїть, що я не такий, як вони. Що ж, я показав тобі, що коли ти хочеш, я зумію бути таким, як вони.

— Але ж ти був зовсім не схожий на них, — заперечила місіс Корнер.

— Я зробив усе, що міг, — повторив містер Корнер, — Не всі люди однакові. А мій спосіб напиватись — якраз такий.

— Я зовсім не казала «напиватись»…

— Але мала це на увазі,— урвав 'її чоловік. — Ти говорила про п’яних. Герой п’єси був п'яний. Тобі він здався кумедним.

— Він і був кумедним, — наполягала місіс Корнер, тепер уже в сльозах. — Я саме такого п'яного й мала на увазі.

— Його дружині,— нагадав їй містер Корнер, — він не здавався кумедним. У третій дії вона погрожувала йому, що вернеться до матері. А з твого одягу я бачу, що ти теж це надумала.

— Але ти… ти поводився так гидко, — проскімлила місіс Корнер.

— А що я зробив? — поцікавився містер Корнер.

— Ти став гупати в двері…

— А-а, пригадую. Я вимагав вечері, і ти зварила мені двоє яєць. А потім що сталося?

Спогад про найприкріший епізод її приниження надав голосові місіс Корнер відтінку справжнього трагізму.

— Ти примусив мене повторювати таблицю множення… Множення на дев'ять.

Він подивився на неї, вона подивилась на нього, і на хвильку запала тиша.

— Ти… ти й справді трохи перебрав?.. — нетвердо промовила дружина. — Чи тільки прикидався?

— Справді,— признався чоловік. — Уперше в житті. І якщо ти вдоволена, то й востаннє.

— Пробач мені,— сказала місіс Корнер. — Я була така дурна. Пробач мені, будь ласка.

Філософія і демон

Здавна відомо, що філософія — це мистецтво терпіти чуже лихо. Найвидатнішим філософом, про якого я будь-коли чув, була одна жінка. її привезли в лондонську лікарню з гангреною ноги. Лікар негайно оглянув хвору. Він був людиною прямолінійною.

— Ногу доведеться відрізати, — сказав він їй.

— Але ж не всю?

— На жаль, усю, — буркнув лікар.

— А іншої ради нема?

— Це єдина надія на порятунок.

— Що ж, дякувати богові, хоч не голову, — зауважила хвора.

Перед нами, забезпеченими людьми, біднота має величезну перевагу. Провидіння дарує їй безліч нагод вправлятись у філософії. Торік узимку я був присутній на добродійному вечорі для поденниць. Після частування ми спробували влаштувати для них якісь розваги. Одна молода пані, що вважала себе за хіромантку, зголосилась ворожити по руці. Подивившись на