Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка] - Джером Клапка Джером

— Щось тут сталося, люба? — почувся зі сходів голос міс Грін.

— Та заходь же, Крістофере, — благала місіс Корнер. — Заходь, будь ласка, нехай я зачиню двері.

Місіс Корнер належала до тих молодих жінок, що з не позбавленою грації пихою виявляють свою владу над тими, хто охоче їм скоряється; але таких і переляк легко бере.

— Я х-хочу смажених нирок з грінками, — заявив містер Корнер, змінивши молоточок на вішалку для капелюхів, про що він зараз же й пошкодував. — І не суп-пе реч мені! Яс-сно? Щоб без ніяких суперечок!

— Що мені робити? — прошепотіла пойнята жахом місіс Корнер до своєї щирої приятельки. — В домі ж ані одної нирки!

— Я б бувши тобою зварила йому двоє яєць, — запропонувала послужлива приятелька, — і добре посипала їх кайєнським перцем. Він однаково доти все забуде.

Містер Корнер ласкаво погодився, щоб його провели до їдальні, яка водночас правила й за вітальню та бібліотеку. Обидві дами, до яких приєдналася нашвидкуруч одягнена служниця, намагались якнайскоріш розтопити в кухонній плиті. Постійне обурення служниці де й поділось, тільки-но вілла «Акація» дала їй першу нагоду виявити його по справедливості.

— Я б зроду-віку не повірила, — пошепки визнала місіс Корнер, лице в якої було біле, мов полотно. — Зроду-віку.

— Оце видно, що в домі чоловік, правда? — щебетала захоплена служниця.

Господиня відповіла їй ляпасом і цим трохи розважила душу.

Служниця знову прибрала незворушного вигляду, але дії місіс Корнер та її приятельки аж ніяк не прискорились, бо через кожних чверть хвилини долітали все нові й нові гучні розпорядження містера Корнера.

— Мені не стане духу самій увійти до нього, — сказала місіс Корнер, коли все було розставлено на таці. Отож за нею рушила щира приятелька, а з тилу їх обох прикривала служниця.

— Це що таке? — насупився містер Корнер. — Я ж казав к-котлети!

— Пробач, любий, — затинаючись мовила місіс Корнер, — але в домі нема ні шматочка м’яса.

— Ти якщо добрас-сподиня, то п’инна завж-жди мати м’ясо на к-котлети, — вів далі містер Корнер, наливаючи собі пива. — Ясно? М’ясонак-котлети!

— Спробую запам’ятати, любий, — сказала дружина.

— А поки що, — промовив чоловік між двома ковтками, — тобі ще далеко до доброїс-сподині.

— Але я постараюся, любий, — стала благати місіс Корнер.

— Де твої книги? — раптом поцікавився мієтер Корнер.

— Які книги? — в подиві перепитала дружина.

Містер Корнер грюкнув кулаком об стіл, від чого майже все в кімнаті, в тому числі й місіс Корнер, здригнулося.

— Не викруч-чуйся, голубко! — сказав містер Корнер. — Ти знаєш, чого я хочу, — твоїс-сподарські книги.

Згадані книги знайшлися в шухляді шифоньєра. Місіс Корнер дістала їх і тремтячою рукою передала чоловікові. Той розгорнув навмання одну з них і схилився над нею, насупивши брови.

— Що це, голубко? Ти д-додавати не вмієш, — зауважив він.

— Мене… мене в школі вважали навіть здібною до арифметики, — пробелькотіла дружина.

— То в школі, а це… Скільки буде двацьсім і дев’ять? — грізно спитав містер Корнер.

— Тридцять вісім… сім… — збилася місіс Корнер.

— Ти знаєш множення на дев’ять чи ні? — загримів її чоловік.

— Я знала… — схлипнула вона.

— То рахуй! — скомандував він.

— Дев’ять на один — дев’ять, — почала, схлипуючи, місіс Корнер — Дев’ять на два…

— Далі! — суворо звелів містер Корнер.

Вона вела далі рахунок — тихо і монотонно, тільки інколи спиняючись, щоб прнглушено схлипнути. Дрімотний ритм одноманітних речень, можливо, зробив своє. Коли місіс Корнер боязко повідомила, що дев’ять на одинадцять буде дев’яносто дев’ять, міс Грін нишком показала їй на стіл. Підвівши зляканий погляд, місіс Корнер побачила, що очі її владаря і пана заплющені, голова його спочиває між порожнім пивним глечиком та гірчичницею, а в кімнаті лунало дедалі гучніше хропіння.

— З ним усе буде гаразд, — заспокоїла приятельку міс Грін. — Ти йди зачинись і лягай. Уранці ми з Гаррієт приготуємо йому сніданок. А тобі краще не муляти йому очей.

Місіс Корнер, сповнена вдячності, що знайшовся хтось, хто підказав їй, як бути, покірно послухалась.

Близько сьомої години ранку сонячне проміння, що освітило кімнату, примусило містера Корнера спершу кліпнути, тоді позіхнути, а потім напіврозплющити одне око.

— Зустрічай день усмішкою, — сонно промурмотів містер Корнер, — і він…

Раптом містер Корнер випростався і розглянувся. Це не ліжко. Під ногами валяються скалки глечика і склянки. Перекинута гірчичниця й роздушене яйце надають скатертині незвичного вигляду. Голова чогось аж гуде. У містера Корнера було таке враження, наче хтось пробував зробити з нього салат, та ще й надміру щедро заправивши гірчицею. Увагу його привернув якийсь шелест біля дверей.

У трохи прочинених дверях видніло зловісно серйозне обличчя міс Грін. Містер Корнер підвівся. Міс Грін прошмигнула в кімнату і, причинивши двері, зіперлася на них спиною.

— Сподіваюся, ви знаєте… чого наробили? — почала міс Грін.

Говорила вона таким замогильним голосом, що бідного містера Корнера аж морозом обсипало.

— Я починаю пригадувати, але не… не дуже виразно, — признався він.

— Ви прийшли додому о другій годині ночі п’яний… просто як хлюща, — повідомила його міс Грін. — І зчинили таку бучу, що розбудили піввулиці.

З пересохлих губів містера Корнера зірвалось болісне зітхання.

— Ви вимагали, щоб Емі приготувала вам гарячу вечерю.

— Я вимагав? — містер Корнер перевів погляд на стіл. — І вона… вона приготувала?

— Ви так розходилися, — пояснювала міс Грін, — що перелякали нас усіх, усіх трьох. — Дивлячись на страдницьку постать перед собою, міс Грін насилу могла повірити, що лише кілька годин тому цей чоловік міг нагнати на неї неабиякого страху. І тільки усвідомлення обов’язку стримувало її в цю хвилину від сміху. — А коли ви сиділи тут і вечеряли, — безжально вела далі міс Грін, — то примусили Емі принести господарські книги.

Містер Корнер був уже на такій стадії, коли нічому не дивуєшся.

— Ви повчали її, як треба хазяйнувати. — В очах щирої приятельки господині блиснув вогник. Але містер Корнер зараз не помітив би навіть спалаху блискавки.

— Ви сказали їй, що вона не вміє додавати, і примусили її повторювати вголос таблицю множення.

— Я примусив її…— В тоні містера Корнера не було й знаку емоцій, наче його цікавили самі голі факти. — Я примусив її повторювати таблицю множення?..

— Множення на дев’ять, — уточнила міс Грін.

Містер Корнер сів на стілець і втупився скам’янілим поглядом у майбутнє.

— Що ж робити? — промовив він. — Вона ніколи не простить мені, я її вже знаю. А ви не дурите мене? — скрикнув він з раптовий проблиском надії.— Я справді зробив це?

— Ви сиділи на цьому самому стільці, де й тепер сидите, і їли варені яйця, а вона стояла напроти вас і відповідала