Безтурботний - Ю. Несбе

Диявол! Тепер зрозуміло, хто їх сюди направив. І значить, не самим тільки Левом вони цікавляться.

— Благаю, тільки не заводь знову шарманку про цього проклятого цигана, — простогнав Фред.

— Ти гадаєш, це параноя, але ж він що сам сатана. Йому досить пальцем поворушити, щоб порішити того, хто його хоч би на крону обдурив. Я і думати не думав, що він коли-небудь про це дізнається. Та й узяв-то я тоді з сумки всього пару тисяч на кишенькові витрати, вірно? Але тут справа принципу, втямив? Якщо ти ватажок, значить, мусиш викликати пошану, а то…

— Рогере! Я краще фільм на відео подивлюся, коли мені захочеться послухати цю бридню щодо мафії.

Рогер не відповів.

— Ей! Рогере!

— Заткнися! — прошепотів Рогер. — І не обертайся, йди вперед.

— А що?

— Якби ти не був п’яний як чіп,ти б помітив,повз кого ми щойно пройшли, — ту блідолицю і хлопця з сизим носом.

— Правда? — Фред озирнувся. — Рогере…

-Ну?

— Здається, твоя правда. Вони теж обернулися.

Рогер продовжував іти, дивлячись уперед:

— Чорт! Чорт! Чорт!

— Що нам робити?

Не почувши відповіді, Фред озирнувсь і виявив, що Рогер зник. Він із здивуванням вглядівся в залишені на піску глибокі сліди і виявив, що його приятель різким стрибком повернув ліворуч. Знову підвів погляд і побачив, як виблискують п’яти Ро-гера. І тоді Фред теж рвонув у бік зелених хащів.

Харрі здався майже відразу.

— Марно! — крикнув він Беате, і вона нехотя зупинилася.

Всього за декілька метрів од пляжу вони немов потрапили до зовсім іншого світу. Задушливе, нерухоме повітря повисло в смерковому просторі між стовбурами дерев під зеленим листяним дахом. Навіть якби двоє втікачів і говорили про щось, їх однаково заглушили б крики птахів і шум прибою.

— А той, що відстав, нікудишній спринтер, — зауважила Беате.

— Вони ці стежини знають краще за нас, — сказав Харрі. —- І потім, у нас зброї немає, а у них, можливо, є.

— Якщо Лева ще не попередили, то у будь-якому разі зроблять це зараз. Як діятимемо?

Харрі потер рукою промоклу наскрізь пов’язку на потилиці. Москіти вже встигли кілька разів його вкусити.

— За планом Б.

— Он як? І в чому він полягає?

Харрі подивився на Беате і, на свій подив, не виявив у неї на лобі ані крапельки поту, хоча з нього лило, як із ринви, що продірявилась.

Сонце, що швидко заходило, явило прекрасне видовище, забарвивши небо у всілякі відтінки червоного кольору.

— Пару штук зверху, — заперечив Мохаммед і вказав на горизонт, де світило плавилося, мовби шматок масла на сковорідці.

Німця, що стояв перед стойкою, захід сонця не займав. Він тільки-но сказав Мохаммеду, що виплатить тисячу доларів тому, хто допоможе знайти Лева Гретте або Рогера Персона. І запитав, чи не зможе Мохаммед поширити цю пропозицію у своєму колі. Він додав, що всі зацікавлені особи можуть звертатися в номер 69 готелю «Вітторія». Після чого німець покинув ахву разом із блідолицьою жінкою.

Ластівки зовсім збісилися, коли комахи завели свої вечірні танці, але і вони тривали недовго. Сонце здавалося тепер якимось червоним місивом, що опускається на водну поверхню. А за десять хвилин настала темрява.

За годину, коли Рогер, чортихаючись, з’явився в кав’ярні, навіть під засмагою було видно, як він зблід.

— Чортів циган, — пробурмотів він і розповів, що в барі Фредо вже поширюють чутки про багатого іноземця, ось він одразу і вшився звідти. По дорозі Рогер заскочив до супермаркету до Петри, і вона повідомила, що німець із блондинкою сьогодні заходили до неї двічі. Востаннє ні про що не питали, просто купили моток риболовецької волосіні.

— Навіщо вона їм? — запитав він і швидко роззирнувся на всі боки, поки Мохаммед наливав у чашку каву. — Невже на риболовлю зібралися?

— Будь ласка, — сказав Мохаммед і кивнув у бік чашки. — Допомагає від параної.

— Параної?! — вигукнув Рогер. — Чортова тисяча доларів. Та тутешні за десяту частину кого завгодно із задоволенням пришиють.

— Так що робитимеш?

—- Те, що потрібно. Треба німця випередити.

— Он воно що! І як же?

Рогер скуштував каву й одночасно витягнув із-за пояса чорний пістолет із короткою червонувато-бурою рукояткою:

— Знайомся: «Таурус-РТ92С» із Сан-Паулу.

— Ні, дякую, — прошипів Мохаммед. — Нумо прибери його зараз же. Ти що, з глузду з’їхав? Збираєшся здолати німця самотужки?

Рогер знизав плечима і засунув пістолет за пояс:

— Фред лежить удома і весь тремтить. Каже, що більше ніколи не просохне.

— Цей хлопець профі, врахуй, Рогер.

Рогер пирхкнув:

— А я хто? Адже я кілька банків грабонув. І знаєш, Мохаммед, що найголовніше? Ефект раптовості. Це все і вирішує. — Рогер допив каву. — Та і який він у бісової матері профі, якщо кому завгодно повідомляє, в якому номері живе?

Мохаммед звів очі догори і склав долоні, творячи молитву.

— Аллах тебе не залишить, Мохаммед, — сухо пробурмотів Рогер і підвівся із стільця.

Рогер побачив блондинку відразу, щойно увійшов до холу готелю. Разом із групою чоловіків вона дивилася футбол по телевізору над стойкою адміністратора. Ну точно: адже сьогодні ввечері «Фла-флу» показують — традиційне дербі в Ріо між «Фламенго» і «Флуміненсе», ось у Фредо і зібралося стільки народу.

Він швидко минув уболівальників, сподіваючись, що ніхто не звернув на нього уваги. Вибіг по вкритих ковроліном сходах і рвонув у коридор. Він знав, куди йти. Коли чоловікові Петри траплялося виїхати, він і сам, бувало, замовляв саме цей номер.

Рогер приклав вухо до дверей: ані звуку. Він подивився в замкову щілину, але в кімнаті було темно. Чи то німець пішов, чи то заснув. Рогер глитнув. Серце у нього скажено забилось, але він наказав собі заспокоїтися. Перш ніж обережно натиснути на ручку дверей, він перевірив, чи заряджений пістолет, і зняв його із запобіжника. Двері виявилися відчиненими! Рогер швидко зробив крок у кімнату і, намагаючись не шуміти, зачинив двері за собою. Стоячи в цілковитій темряві, він намагався стримати дихання. Він нічого не бачив і не чув. Ніхто в кімнаті не рухався, ніхто не дихав. Тільки у ринві слабко шарудів вітер. На щастя, Рогер чудово знав розташування меблів у