Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

міста виїхали на диво спокійно. Несподівано Баглай уявив себе на місці ментів і зробив невеличке відкриття: вони не знають, не здогадуються, навіть думки, напевне, не припускають, що в нього при собі є гроші. Причому — серйозна сума. Так, вони можуть припустити, — і припустять! — що йому допомогли підготувати цю втечу. Вони таки можуть будувати будь-які припущення, окрім одного: Богдан Баглай купив новий одяг на базарі і спокійно, без сторонньої допомоги, вибрався з міста на таксі.

Коли проїздили пост ДАІ, втікач напружився, навіть розстебнув змійку на сумці, яку тримав на колінах, і зробив вигляд, ніби щось шукає. Тільки-но даїшник спробує їх зупинити, не важливо, задля якої потреби, він вихопить пістолета, тицьне водилі в голову і накаже газувати. Отоді справді доведеться відходити лісами, мов справжній партизан. Нічого не сталося: даїшники оточили якогось «бімера», кремезний бритоголовий водій махав руками, ніби виправдовувався. Один даїшник таки подивився в їхній бік, хлопець-таксист усміхнувся, помахав йому рукою, той відмахнувся жезлом, і «Жигулі» виїхали за межі Слобожанська.

Богдан Баглай був вільний.

Коли приїхали на місце, він попросив висадити його в центрі, розрахувався, дочекався, поки таксі зникне з очей, закинув сумку на плече і попрямував у бік головної пошти. Йому потрібен був міжміський переговорний пункт. Годинник на стіні показував двадцять по четвертій, вільна кабінка для нього знайшлася. Потрібний телефон Баглай вивчив напам'ять, і тепер потрібно лише одне: аби опер Глод сидів зараз удома. З’ясовуючи на прохання Баглая домашній телефон опера, Гужва заодно дізнався — той подав рапорт про звільнення і, здається, навіть звільнився. Хоча якийсь час рапорту не давали ходу. Такий розклад влаштовував Баглая і зовсім не перешкоджав його планам.

Навпаки.

Трубку на тому боці дроту взяли після п'ятого гудка, коли втікач уже збирався вішати свою.

— Я слухаю.

— Мені потрібен Глод, — Баглай не був певен, що опер, який пов’язав його, запам'ятав голос свого «хрещеника».

— Слухаю.

— Це Баглай говорить. Знаєш такого?

— Не смішно, — відповіли після паузи.

— Не смішно, — погодився Баглай. — Слухай сюди, капітане. Ти вже не при ділах, але мусиш знати, що сьогодні вдень я зіскочив і підкинув вашим роботи…

На тому боці запанувала тривала мовчанка. Нарешті Глод озвався:

— Тебе дістануть. Коли це справді ти…

— Знаєш уже, — задоволено кивнув сам собі Баглай, — нічого, побігають твої хорти. Наперед їм хвости накрутять…

— Краще здайся сам.

— І що буде? У нас же не розстрілюють, дурню. Хіба при спробі втечі. Ви, менти, наче запрограмовані. Фрази дурні: «Стій, стрілятиму», «Краще здайся»! Кому краще?

— Чому ти дзвониш мені? І взагалі, яким хріном ти…

— Спокійно. Слухай — і все. Я не вбивав ніякого Пустовіта. Почув мене добре? Всі інші на мені, моя робота. Пустовіта не вбивав. Навіть у очі його не бачив. Знайди, хто його вбив, і багато чого стане зрозуміло.

— Для чого ти…

— Все, більше говорити не хочу. Я не вбивав пенсіонера Пустовіта. Я взяв це на себе. Про мій дзвінок ти, звичайно, доповіси. Ну, й нехай почухаються, кому треба. Мені це нічого ні додасть, ані відніме. Просто я його не вбивав. Пока, опер.

Цілком задоволений собою, Баглай поклав трубку. Тепер, поки ще видно надворі, треба щезнути з Ромен. Дзвінок менти, без сумніву, пропасуть уже за півгодини, і в містечку почнеться без перебільшення облава. Біля автостанції Баглай домовився ще з одним приватним таксистом і вже за півтори години був на залізничній станції в Прилуках. Поки що він грав із міліцією на випередження. І випереджав.

До кінця дня він планував дістатися до Києва. І розчинитися в ньому.

Третє наближення

1

Сказати, що зухвала та кривава втеча засудженого до вищої міри покарання Богдана Баглая спричинила в Слобожанську величезний скандал, — це нічого не сказати. Навіть якщо додати, що скандал вийшов за межі міста й набув загальноукраїнських масштабів, це все одно не передасть справжнього стану речей, бо те, що почалося після втечі Баглая, важко описати будь-якими словами. Тому Максим Глод навіть не намагався це зробити, а просто фіксував для себе основні моменти й потай втішався, що рішення свого він не змінив. Його рапорт про звільнення підписали, навіть тесть — колишній тесть? — не апелював до його здорового глузду й не докучав своїми батьківськими порадами. Після того, як Глод здав посвідчення, табельну зброю, підписав обхідний лист та інші необхідні документи, у них із Шостаком відбулася остання серйозна розмова про подальші перспективи непоганого, зрештою, опера. Батько його офіційної дружини навіть розмов про з’єднання молодої родини більше не починав. Про поведінку доньки стосовно працівника міліції в нього взагалі склалася своя думка, про що він чітко повідомив Глода. Суть їхньої розмови зводилася до можливості Шостака влаштувати Макса на непогане місце в одну з приватних структур, де цінують оперський досвід і готові достойно оплачувати роботу. Глод із ввічливості обіцяв подумати, хоча в нього самого жодних реальних перспектив поки що не вимальовувалося. Розійшлися на цьому, а через два тижні ударив грім.

Тобто утік з-під варти Баглай, залишивши після себе п'ять трупів і трьох тяжко поранених. Боєць спецпідрозділу «Сокіл» Віктор Нещерет, капітани міліції, оперативні працівники управління у справах боротьби з організованою злочинністю Сергій Сташенко та Ігор Гирич, а також слідчий прокуратури Борис Харламов і один із пойнятих, Юрій Долинін, застрелені пострілами в голову. Вбиті відразу або ж добиті. Співробітник експертно-криміналістичного відділу Анатолій Луган, другий пойнятий Дмитро Юсов та адвокат злочинця Едуард Гужва перебувають у лікарні в тяжкому стані.