Прес-центр - Юліан Семенов

— Геббельс — це не точка зору, це патологія і кримінал. Коли я говорив про зіткнення, я зовсім не мав на увазі саме цей аспект питання: нацизм і правда — поняття взаємовиключаючі.

— Але ж ви не заперечуватимете, пане Степанов, що при Гітлері побудували чудові автостради, покінчили з безробіттям і…

— І ввели карткову систему, пане Цорр. А тих, хто не хотів будувати автостради, відправили в концтабори, заборонили книжки Толстого, Манна, Брехта, Маяковського, заборонили навіть згадувати ім’я Альберта Ейнштейна… На кожного німця завели облікову картку в гестапо… І ніяких гарантій, все підкорили волі психічно хворого злочинця.

— Я побоююсь, якби моє правдолюбство, — зітхнув Цорр, — не здалося вам пронацизмом, мені дуже цього не хотілося б…

Він встав, підійшов до стелажа, відімкнув особливим плоским позолоченим ключем важкі двері вмонтованого в стіну сейфа, витяг кілька різнокольорових папок, узяв синю, решту поклав назад, підійшов до крісла й простяг Степанову кілька сторінок.

— Я справді сприяв появі на світ цього документа. Прочитайте і скажіть, чи винен я в тому, що він існує? А втім, не я, то хтось інший допоміг би цьому… Ще кави? Поки ви читатимете, я зварю нам по чашечці, га?

— Добре, дякую…

— Можете зробити виписки, — сказав Цорр.

— Якщо дозволите, я надиктую цей текст на мій диктофон.

— Будь ласка. — Цорр легко мазнув поглядом по маленькому, завбільшки як записна книжка, апаратику, що його Степанов вийняв з внутрішньої кишені куртки.

Він проглянув сторінки й почав диктувати:

— Двокрапка, відкрити лапки. «На початку бесіди «гер Бауер» заявив «містеру Робертсу», що прибув сюди як сугубо приватна особа на настійну вимогу свого друга. Він додав, що не тішить себе надією з приводу можливих результатів цих переговорів, бо не має спеціальних повноважень. Однак як патріот своєї країни він ладен відповісти на будь-яке запитання, щоб, коли виникне потреба, усунути зайві непорозуміння і нерозуміння.

«Містер Робертс» зауважив, що він цілком згоден з цим і для нього надзвичайно важливо зрозуміти погляди представника молодого покоління націонал-соціалістів, не розбещеного пропагандистськими теоріями.

В ході розмови з’ясувалося, що «містер Робертс», приємна зовні людина, йому приблизно п’ятдесят років, напрочуд добре поінформований про проблеми Центральної Європи, і «геру Бауеру» весь час доводилося бути напоготові.

«Містер Робертс» почав розмову, висловивши думку, що Німеччина зробила величезну помилку, довівши справу до війни. В процесі мирного розвитку всі країни Східної Європи швидко опинилися б у руках Німеччини, бо ні Великобританія, ні Америка не мали наміру — без достатнього приводу — перешкоджати цьому силою зброї.

Якби в таких умовах Німеччина захопила ті країни, їй було б легко вести війну проти Росії. Громадська думка Великобританії та Америки в подібних обставинах не заважала б Німеччині здобути перемогу над Росією.

Далі «містер Робертс» сказав, що Німеччина має більше підстав, ніж Сполучені Штати, жалкувати за тим, що події розвивалися не таким саме шляхом, а інакше. Він не міг збагнути, чому націонал-соціалісти так наполегливо ломились у відкриті двері, в результаті чого, а також через їхню жорстоку позицію в єврейській проблемі вони настроїли проти себе весь світ.

Що стосується його особистих почуттів у цьому питанні, то він не любить євреїв, йому не подобається, що вони можуть тепер прикрасити свою шестикутню зірку ще одним мученицьким вінком. Однак незрозумілі й намагання винищити євреїв або, наприклад, поляків. По закону природи обрізана гілка росте швидше. Хвиля ненависті до німців і симпатії до їхніх жертв поставили під сумнів досягнення Німеччиною її мети.

Чому Німеччина не діяла уміліше в єврейському питанні? Наприклад, так, як англосаксонські країни. У цих країнах євреїв просто не допускають на ключові пости й на практиці, хоч про це нічого не кажуть, з успіхом впроваджуються виражені в процентах граничні норми допуску їх в інститути й установи. Можливо, це фарисейський англосаксонський метод, але він дав змогу досягти практичних результатів, не викликаючи галасу і не створюючи причин для обвинувачень.

«Гер Бауер» відповів на міркування «містера Робертса» з допомогою відомих аргументів, намагаючись не дратувати його, лагідно відхилив усі його докази, хоч він, звичайно, неспроможний був переконати «містера Робертса», але довів йому, що ці проблеми, а також висновки, які випливають з них, можуть бути витлумачені інакше. Наприклад, євреї самі викликали суворі заходи проти себе, і ці заходи було продиктовано не жорстокістю німців, а потребою захищати свої життєві інтереси.

«Гер Бауер» відзначив, що у війну загинуло менше поляків, ніж свого часу індійців у Сполучених Штатах чи ірландців в результаті застосування англосаксонських методів.

Але ці обидва випадки були проявом відвертого імперіалізму, тоді як Німеччина зіткнулася з необхідністю вести боротьбу за життєвий простір. Однак оскільки Німеччину цікавлять не англосаксонські проблеми, а насущні питання, було б добре, якби англосаксонські країни виявили таку ж мудру стриманість і припинили розпалювати пристрасті своїми егоїстичними ідеями про вдосконалення світу, а також пред’являти до інших більші вимоги, ніж до самих себе.

Далі «гер Бауер» торкнувся критичних зауважень «містера Робертса» про довоєнну політику Німеччини на сході. Він відкинув твердження про те, що Німеччина добровільно обрала курс, який проводила на південному сході. Сказав також, що саме американці з цілком зрозумілих причин були перепоною будь-якому замиренню між Німеччиною й Великобританією. Навіть Мюнхенську угоду розцінювали як виклик. Всі успіхи Німеччини досягнуто в боротьбі з відкритою чи прихованою протидією англосаксів. Для англосаксів Мюнхенська угода не була кінцевою метою. Вони розглядали її як тимчасовий захід, необхідний для того, аби одного чудового дня, виждавши й озброївшись, вжити ефективніших заходів проти Німеччини.

А окупацію Праги було викликано ворожими настроями чехів, яких підтримували англосакси. Німеччина несла відповідальність за розвиток цих районів і згодна нести її також надалі.

Адольф Гітлер вирішив діяти так після тривалих спроб добитися мирної угоди, але йому не вірили, і нічого не було зроблено для збереження надій на мирне урегулювання.

Тепер англосакси зіткнулися з таким Гітлером, якого вони й заслужили. Цілком зрозуміло, вів далі «гер Бауер», чому англосакси його не люблять. Але в очах німців це скоріш перевага, ніж вада.

«Містер Робертс» не повинен себе тішити надіями, що в Німеччині знайдуться могутні й впливові групи, які захочуть вести переговори з противником.

«Містер Робертс» погодився з цим, зауваживши, що війна триватиме довго, що Німеччина не має бодай якихось розумно діючих груп, з якими можна вести успішні сепаратні переговори. Щодо цього Америка не має ніяких ілюзій. Але кінець кінцем Німеччину буде переможено, бо,