Безтурботний - Ю. Несбе

Тронн все крутив і крутив чашку в руках.

— Я знав, що він приїхав в Осло.

Харрі відчув, що рушник стискається навколо його шиї, немов канат:

— Тобто?

Тронн довго чухав підборіддя, перш ніж відповісти:

— Ми з ним більше двох років не спілкувались. І раптом він дзвонить мені й говорить, що він у місті. Ми зустрілися в кав’ярні й довго розмовляли. Під каву.

— Коли це було?

— За три дні до пограбування.

— І про що ж ви говорили?

— Про все. І ні про що. Коли знаєш один одного так довго, як ми, великі проблеми стають такими величезними, що в основному говориш про дрібниці. Наприклад, про… батьківські троянди й тому подібне.

— І що це за величезні проблеми?

— Те, чого не потрібно було робити. І те, про що не варто говорити.

— Значить, замість цього ви говорили про троянди.

— Я успадкував батьківські троянди, коли нам із Стіне дістався рядний будинок. Будинок, у якому ми з Левом виросли. Мені хотілося, щоб і наші діти виросли в цьому будинку. — Він прикусив губу і втупився поглядом у клейонку — єдине, що Харрі дісталось у спадок від матері.

— Про пограбування він нічого’не говорив?

Тронн похитав головою.

— А ти розумієш, що пограбування до того моменту було вже сплановане? І що йшлося про банк, де працювала твоя дружина?

Тронн важко зітхнув:

— Якби все було так, як ти говориш, я б знав і міг би йому перешкодити. Річ у тому, що Лев із задоволенням розповідав про вчинені ним пограбування. Йому вдалося дістати копії відеоза-писів, які він зберігав на горищі в Дісенгренді, й іноді він примушував мене дивитись їх разом із ним. Отже я бачив, як уміло діяв мій старший брат. Але коли я одружувався із Стіне й вона влаштувалася на роботу, я сказав йому коротко і ясно, що більше нічого не хочу знати про його подвиги. Адже це могло поставити мене у вельми делікатне становище.

— М-м. Так значить, він знав, що Стіне працює в банку?

—- Я згадував, що вона працює в «Нордеа», але в якій саме філії, йому не говорив.

— А вони були знайомі?

— Бачилися кілька разів. Сімейні свята і таке інше. Лев цих посиденьок не полюбляв.

— І як вони ладнали?

— Добре. Лев міг кого завгодно зачарувати, коли хотів. — Тронн криво посміхнувся. — Ми, що називається, поділили з ним на двох один набір генів. Мені подобалося, що він хотів показати їй себе з кращого боку. І коли я розповів їй, як він може поводитися з людьми, яких не поважає, вона відчула себе вдоволеною. Вперше, коли він нас відвідав, він узяв її на прогулянку по окрузі й показав усі ті місця, де ми з ним гралися в дитинстві.

— Але напевно, пішохідний місток не показував?

— Ні, звичайно, — Тронн підняв руки і в задумливості почав розглядати долоні. — Ні, ти не думай, що він старався себе вигородити. Лев узагалі-то з превеликим задоволенням розповідав про все погане, що зробив. Але тут він розумів, що мені не сподобається, якщо Стіне дізнається, який мій братик насправді.

— Гм, а ти не думаєш, що в душі твій брат зовсім не такий благородний, як ти розписуєш?

Тронн похитав головою:

— В душі у Лева є і світла, і т£мна ггордна. Як, втім, у всіх у нас. Він на смерть піде за тих, кого любить.

— Але не у в’язницю?

Тронн розкрив рот, але відповіді не було. Під оком у нього затремтіла жилка. Харрі зітхнув і насилу підвівся зі стільця:

— Доведеться викликати таксі до травмопункту.

— Я на машині, — сказав Тронн.

Тихо гудів мотор. Харрі дивився на вуличні ліхтарі, і йому здавалося, ніби світло їх відбивається від чорного неба й висвічує приладову дошку і на кермі праву руку Тронна, на мізинці якої матово блиснув діамант.

— А щодо персня, що в тебе на руці, ти мені збрехав, — прошепотів Харрі. — Такий маленький діамант на тридцять тисяч не потягне. Думаю, коштує він тисяч п’ять, не більше, і купив ти його для Стіне в ювелірному салоні тут, в Осло. Чи не так?

Тронн кивнув.

— Ти зустрічався з Левом у Сан-Паулу, вірно? І передав йому гроші?

Тронн знову кивнув.

— І грошей цих вистачило на перших порах, — сказав Харрі. — Принаймні на авіаквиток до Осло. Адже він вирішив повернутися сюди і знову взятися за роботу.

Тронн не відповів.

— Лев усе ще в Осло, — прошепотів Харрі. — Мені потрібний номер його мобільника.

— Розумієш, — сказав Тронн, обережно звертаючи праворуч до площі Александра Х’єлланна, — вночі мені приснилося, що Стіне прийшла до мене в спальню, аби поговорити зі мною. На ній було ангельське одіяння, але не справжнє, а бутафорське, яке надягають на карнавал. Вона сказала, що не знайшла собі місця там, нагорі. А прокинувшись, я пригадав Лева. Як він сидів на краю шкільного даху і теліпав ногами, поки ми всі поспішали на наступний урок. Знизу він здавався невеликою плямочкою, що розпливлася, але я пам’ятаю, про що подумав того разу. Про те, що там, нагорі, йому саме місце.

25

Бакшиш

У кабінеті Іварссона їх було троє. Іварссон сидів на високому стільці за чисто прибраним столом, а Беате і Харрі розташувалися перед ним на стільцях нижче. Цей трюк із стільцями у спілкуванні з підлеглими настільки широко відомий, що можна сплохувати, вважаючи, ніби він уже не використовується, але Іварссон дотримувався іншої думки. Досвід підказував йому, що основоположні методи роботи ніколи не виходять із ужитку.

Харрі поставив свій стілець злегка навскоси, щоб можна було поглядати у вікно. Воно виходило на готель «Плаза». Круглі хмари нависали над скляною баштою та містом, але дощем усе не проливалися. Харрі зовсім не спав уночі, хоча прийняв болезаспокійливе, після того як у травмопункті йому зробили протиправцевий укол. Його розповідь про бездомного собаку, що напав на нього, була дуже оригінальна, щоб прозвучати достовірно, і настільки близька до істини, що його версія нікого не переконала. Шия в нього розпухла, і краї жорсткої повязки врізалися в шкіру. Харрі знав, як боляче йому буде, якщо він спробує повернути голову в бік просторікуючого Іварссона. Але так само точно він знав, що не