Попелюшка мимоволі - Надія Голубицька

Рікі відчинив перед нею двері і вона без тіні емоцій покірно виконувала всі його вказівки. Вони вийшли в довгий коридор, осяяний приглушеним світлом світильників у вигляді факелів, по обидва боки його були масивні дерев'яні двері, а підлога була встелена товстим бордовим килимом, який повністю заглушав кроки. Одні з дверей в кінці коридору виявилися дверима ліфта, який спустив їх на нижній поверх, звідки вони відразу ж через скляні двері потрапили в невеликий сад. Будинок, з якого вони вийшли, був триповерховий з великого сірого каменю і походив на вузьку високу вежу зі стрілчастими вікнами, забраними витіюватими гратами на верхніх поверхах, а вікна його нижнього поверху були величезні до самої землі, але завішені щільними шторами. З боку до будинку прилягала невелика одноповерхова будівля, до якої вела доріжка усипана гравієм і обсаджена квітучими акуратно підстриженими кущами. Ця будівля була домашнім міні центром краси, тут був і спортзал з невеликим басейном, і сауна, і солярій.

Не вимовивши ані слова, Варя покірно, немов лялька, перенесла всі процедури, надані такими ж мовчазними фахівцями, і знову перетворилася в пекучу брюнетку з яскравим макіяжем, побачивши яку Рікі навіть присвиснув:

- Не дивно, що араб готовий за таких двох красунь відвалити кругленьку суму, ви будете у нього перлинами гарему.

Навіть оком не повівши на його сумнівний комплімент, Варя мовчки ступила на доріжку з гравію і пішла попереду нього до дому. Але пройшовши повз черговий пишно квітучий кущ, вона раптом почула дивний звук позаду себе, а потім пролунав тихий голос, який змусив її серце спочатку завмерти, а потім пуститися в такий галоп, що їй стало не вистачати повітря і здавалося, що вона ось-ось знепритомніє від різко налинувших емоцій. Не вірячи своїм вухам, вона повільно озирнулася і побачила поруч з гігантською фігурою охоронця Дмитра, який тримав його під прицілом пістолета.

- Не смикатися або я прострелю тобі голову, - сказав він рівним спокійним голосом. - Де друга дівчина?

Рікі виглядав розгубленим, захопленим зненацька, у нього теж на поясі висіла кобура, але дістати зброю він не наважився і тому здавленим голосом відповів:

- Її тут немає, вона в будинку господаря в Римі, збирається з ним в круїз.

- Назви точну адресу, - зажадав Дмитро.

Але не встиг охоронець і рота розкрити, як з боку будинку почулося, як грюкнули двері. Від будинку їх не могли побачити, тому що їх ховала тінь куща і невеликий вигин доріжки, але Дмитро на якусь частку секунди відволік увагу від того, кого тримав на прицілі, що дало можливість Рікі кинутися на нього і вибити зброю. Після чого чоловіки покотилися по землі в смертельній сутичці.

Варя з наростаючим жахом стежила за цією боротьбою, раптом побачила, що охоронець бере гору, він опинився зверху, навалившись всім тілом на притиснутого до землі Дмитра, і намагався задушити, вчепившись мертвою хваткою в його горло. Не роздумуючи, Варя накинулася на Рікі немов дика кішка, вона дряпала його щойнозробленим манікюром, рвала його волосся, била з усієї сили по чому потрапляла. Він вирішив скинути її, відмахнутися від неї як від настирливої ​​мухи, і послабив на мить хватку, і відразу ж отримав потужний удар в щелепу і разом з Варею відлетів убік. Поки Дмитро намагався відновити дихання, остаточно оскаженілий Рікі чомусь вирішив накинутися на дівчину, яка опинилася поруч. З перекошеним злобою до крові подряпаним обличчям він кинувся до неї, з різким вигуком заніс над головою величезний кулак, щоб ударити її, а іншою рукою відкривав кобуру, щоб дістати зброю. Але він не встиг зробити ні того ні іншого, отримавши удар у скроню рукояткою пістолета, він звалився біля ніг заціпенілої Варі.

- Як ти? - почувся хрипкий голос Дмитра.

Дівчина все ще не могла повірити, що перед нею дійсно він, вона підняла на нього очі, одяг у нього був зім'ятий, волосся розпатлане, а на обличчі читалося щире занепокоєння. Вона глянула на це дороге, улюблене обличчя, і у неї всередині все обірвалося, з очей ринули так довго стримувані сльози. Він ступив до неї, допоміг підвестися і, притиснувши міцно до своїх грудей, тихо вимовив:

- Варя, заспокойся, не треба плакати. Зараз не час розкисати, нам потрібно вибиратися звідси, поки він не прийшов до тями, або поки його хтось не знайшов. Нам необхідно непомітно пробратися до машини. Я спробую тебе вивезти, правда, в багажнику. Потерпиш трохи?

Варя, погоджуючись, лише кивнула у відповідь, продовжуючи ковтати сльози і насолоджуючись теплом його притиснутого до неї тіла і ніжними нотками його голосу. Вона була готова простояти ось так обійнявшись цілу вічність, забувши про все, що сталося, про те, де вони знаходяться і що їм загрожує, але він повернув її до реальності, обережно відсторонивши, він взяв її за руку і, ховаючись в тіні кущів, вони стали пробиратися до стоянки автівок.

Їм пощастило, вони безперешкодно дісталися до розкішного чорного BMW, багажник якого швиденько відкрив Дмитро і допоміг Варі забратися всередину. Як тільки дверцята багажника закрилися у неї над головою, автівка рушила і Варя спочатку почула шурхіт шин, а потім після зупинки почулися голоси:

- А де господаря втратив?

- Він ще у вас відпочиває, напевно вирішив залишитися до ранку, - відповів голос Дмитра. - А його дружині серед ночі знадобилася машина, напевно загуляла в клубі з подружками, ось він мене і відправив. Тепер доведеться прикривати його і терпіти допит ревнивиці.