Попелюшка мимоволі - Надія Голубицька

Коли Варя отямилася наступного ранку, сонячні промені вже пробивалися крізь нещільно закриті штори, розкидаючи вузькі смужки світла по подушці і її обличчу. Дівчина насилу сіла на ліжку, вона відчувала себе втомленою і розбитою. Те, що сталося напередодні знову спливло перед її поглядом, затуманило його сльозами злості, люті проти тих людей, які рухомі своїми мерзенними цілями, не замислюючись, відняли життя у іншої людини. З`явися в цей момент Красунчик або Ведмідь, навіть сам сеньйор Лоренцо, вона накинулася б на них в спробі знищити, але нікого не було, вона була в цій кімнаті сама.

Намагаючись зрозуміти, де вона знаходиться, Варя озирнулася на всі боки, але напівтемрява, яка панувала в кімнаті, завдяки завішеними вікнам, не передавала реальної картинки. Вона попрямувала до вікна, різко відчинила штори і здригнулася від яскравого сонячного світла, що вдарив їй в обличчя. Гострий біль пронизав скроню, і голова зрадницьки паморочилася, змусивши її заплющити очі і вхопитися двома руками за підвіконня. А коли запаморочення минуло, і вона змогла розглянути все навколо, вона відчула себе так, ніби потрапила в ляльковий світ Барбі, збільшений до розмірів нормального. Ще коли вони з сестрою були дітьми, як і всі дівчата, вони мріяли про цю шикарну іграшкову блондинку з розкішним будиночком, ось тільки знали, що мамі це не по кишені. А ось зараз вона потрапила в одну з кімнат цього будиночка.

У спальні панував яскраво-рожевий, майже малиновий, і світло-рожевий колір, подекуди приглушений м'яким молочно-білим сяйвом. Мереживні рюшики, бантики, крихітні стразики, туалетний столик з дзеркалом у формі сердечка просто приголомшували, що хотілося акуратно прилаштуватися в одному з маленьких крісел і почекати появи чарівної господині (Варя була впевнена, що вона саме такою і була). Побачивши широке ліжко, вона задихнулася від захоплення. Над цією розкішною постіллю плавав пишний балдахін, як хмара солодкої вати, підтримуваний стовпчиками з малиновими сердечками нагорі.

Дівчина подумала, що вона мабуть все ще спить і навіть боляче ущипнула себе за руку. Як вона могла опинитися в такому казковому місці після всього того жахливого, що з нею сталося. Не вірилося, що ця кімната має хоч якесь відношення до сеньйора Лоренцо. Господи, як вона потребувала зараз надії, соломинки, за яку можна вхопитися. Підбадьорена побаченим, Варя майже бігом кинулася до дверей кімнати, але посмикавши їх, переконалася в тому, що вони замкнені. Вона постукала і покликала на допомогу, але у відповідь була лише гробова тиша. Тоді вона попрямувала до вікна і тут побачила те, чого раніше не помітила - на вікні були тонкі залізні грати. Виходить, що це була така ж клітка, як і сарай Антоніо-Красунчика, і необхідно терміново знайти з неї вихід.

Раптом Варя, яка невпинно міряла кроками кімнату, почула, як відчинилися двері і на порозі з'явилася літня італійка з тацею в руках. Вона, мовчки поставила її на низенький столик і хотіла вже піти, але дівчина її втримала:

- Стривайте, скажіть, будь ласка, де я і чому замкнена?

Але італійка проігнорувала її питання і продовжила свій шлях. Варя кинулася до неї і схопила за руку і тоді у відповідь почула:

- Сеньйорита, мені господар велів Вам віднести їжу, а не розмовляти. І я не збираюся порушувати його наказ. І Вам нагально раджу вести себе смирно, не буянити, інакше я покличу охорону, і вони Вас швидко заспокоять, зроблять заспокійливий укол, і Ви будете як лялька до приїзду господаря.

Вона різко висмикнула руку, відкрила двері, за якими маячила шафоподібна фігура охоронця, і пішла, не давши Варі навіть рота розкрити. Залишившись одна, дівчина вже більше не помічала лялькової пишноти всього, що її оточувало, і в пошуках виходу з ситуації, що створилася, вона заметушилася по кімнаті. Коли зовсім вимоталися, вона сіла в крісло і взяла склянку води з таці, принесеної італійкою, але зробивши всього кілька ковтків, відчула таку слабкість, що провалилася чи то в сон, чи то в забуття, в якому перемішалося пережите із казковістю навколишнього оточення. У якийсь момент вона побачила, як вона мчить в автомобілі Карло, а по узбіччях дороги ростуть дерева з малиновими і рожевими сердечками замість листя. Але раптом Карло, злегка пригальмувавши, відкрив дверцята і виштовхнув її, прокричав:

- Тобі зі мною не можна! Тікай, поки не пізно!

Варю розбудив власний здавлений крик. В кімнаті було темно, і якусь мить вона не могла зрозуміти, де знаходиться. Вона вчепилася в підлокітники крісла, в якому спала, боячись поворухнутися зі страху перед якоюсь незбагненною бідою, наближення якої вона відчувала. Волосся прилипло до щік, залитим сльозами, в вухах лунали гучні удари, перед очима знову пропливло обличчя Карло. І саме в цей момент, поки вона ще не прийшла до тями, відчинилися двері, і на порозі з задоволеною посмішкою з`явився сеньйор Лоренцо.

- А ось і наша втікачка, нарешті, - вимовив він, посміхаючись ще ширше. - Ти що ж сподівалася, що я тебе не зловлю? Ну і що ти тепер заспіваєш?

Варя зіскочила з крісла і, відступивши впритул до стіни, стала гарячково оглядатися в пошуках чогось, чим можна буде захиститися.

- До речі, як тобі кімнатка після сараю Антоніо? Прекрасна, чи не так? - продовжував він, наступаючи. - Тут жила моя улюблениця, в минулому така ж покоївка як і ти, навіть з того ж готелю, а зараз вона коханка відомого дипломата і живе собі приспівуючи. Скільком дурепам подібним тобі я влаштував забезпечене життя, і ти б могла ні в чому собі не відмовляти, якби не твій гонор ...

- Забезпечене життя ціною торгівлі тілом. Ні, дякую, - рішуче перервала його Варя.