Клуб: їх таємниці vs твоє життя - Джулія Ромуш
Брей. Брей. Брей. Ким був цей Брей? Ця думка не давала мені спокою. Всю ніч провела без сну, думаючи про цього хлопця. Що дозволяв собі цей придурок? Взяв і поцілував мене. Нахабно, без дозволу й абсолютно несподівано.
В універі спробувала знайти Крісті, щоб розпитати її про брата, але дівчина, мабуть, вирішила прогуляти сьогодні всі лекції. А мені теж не було особливого сенсу приходити. Все одно пропускала будь-яку інформацію повз вуха. Була неуважна і розсіяна, повністю поглинена своїми думками.
Щось змінилося після того вечора, мені чомусь було ніяково.
- Танака, - гукнув мене Джек Горобець, який чекав біля під'їзду. Треба ж, на автопілоті дісталася до будинку і навіть не помітила цього здоровила, - ти ворушись, дівчинко, а то запізнимося, - поквапив мене чоловік і як тільки я сіла в машину, вона з вереском зірвалася з місця.
Ось і зараз я ходила на роботі, уткнувшись в телефон, не звертаючи увагу ні на що, повністю занурившись у свої думки. Намагалася знайти хоч щось про цього Брея, але пошукові сервіси вперто мовчали. Ну звичайно, я ж навіть не знала його прізвища... Адже знала Крісті. Фейсбук!
Я зайшла на сторінку дівчини, але оскільки ми не були друзями, у мене був лише обмежений доступ до інформації, але ось список друзів у неї був відкритий і там не виявилося Брея. А ось це вже дивно, враховуючи те, як вона розповідала на скільки вони близькі. Або цього мажора немає у соцмережі? Та ну, нізащо б не повірила.
Я ходила по залу туди-сюди, намотувала круги, намагалася вгамувати свій інтерес, але все було марно. Ось така я була - не могла заспокоїтися, поки все не дізнаюся.
- Ай, - мимоволі вихопилося одразу після того, як я врізалася у когось. Хоч би це не був ніхто з клієнтів, адже за таке можна і з роботи вилетіти.
- Під ноги дивись, - почула я над собою гнівний голос, але ще не зрозуміла кому він належав, - у тебе взагалі очі є? - А ось таке хамство міг собі дозволити тільки один чоловік, і щоб переконатися у своїй правоті, я підняла очі й зіткнулася з крижаним поглядом начальника охорони.
- А у тебе? - Теж мені, знайшов кого залякувати своїм тоном і статурою. Я, може, собачка і маленька, але можу голосно гавкати, - якщо помітив мене, то чому пер як танк? Пообійматися захотілося? - Я перемістила свій погляд на його руки, що обвивали мою талію.
- Було б що тут обіймати, - зневажливо кинув чоловік, але руки прибрав не відразу. Постояв ще кілька митей, наче розглядаючи й вивчаючи мене поблизу, а потім відпустив і різко смикнув за руку, відводячи убік. - Ще раз побачу з мобільним на роботі, або взагалі, зайняту сторонніми справами, покараю так, що мало не здасться, - і по його настрою я зрозуміла, що краще з ним в той момент було не сперечатися, хоча що міг мені зробити охоронець за те, що я користувалася телефоном? Подумаєш, максимум доповів би моєму начальнику. Але так, як нарікань на мою роботу поки не було, я була практично впевнена, що мені це нічим не загрожувало.
Вирвавши свою руку з його хватки, я вирішила промовчати й нічого не відповідати цьому придурку. Теж мені, привід розпорошуватися і витрачати свою енергію на те, щоб придумати йому відповідь.
- Придурок, - тільки й усього. Хоча і цього було достатньо для того, щоб очі чоловіка спалахнули, а його секундного замішання мені вистачило, щоб відскочити на безпечну відстань, а потім і зовсім зникнути з його виду.
Фух ... Дивний тип, і чому це він завжди до мене чіплявся?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно