Клуб: їх таємниці vs твоє життя - Джулія Ромуш
- Значить, вибачатися ти в принципі не планувала?
- За що? - Я закотив очі, ця ідіотка зробила здивоване обличчя і дивилася на мене зверху вниз, схрестивши руки на грудях. - Ти мене чекав і тому відчуваєш себе ображеним? - Як же мені хотілося стерти цю усмішку з її фізіономії. Вона грала з вогнем і не розуміла, що моє терпіння було на межі.
- Я пропоную зробити замовлення, продовжити наш дивовижний діалог ми можемо і після цього, - якщо вона почне і далі комизитися, і будувати з себе незрозуміло що, то є один дієвий спосіб її заспокоїти.
- Все що завгодно, лише твій рот був би чимось зайнятий, крім як спілкуванням зі мною, - я гмикнув, бо вже навіть уявити встиг, чим буде зайнятий мій рот і їй це сподобається.
- Будь обережніше зі словами, мій рот може бути зайнятий багато чим.
- Ага, теж мені загроза, - на цих словах дівчина розсміялася, мабуть, не розуміючи сенс моїх слів.
- Що будеш їсти? - Сподіваюся, вона не почула, як рипнули мої зуби в цей момент.
- Нічого, вип'ю чай і все, - дівчина скривилася і подивилася на мене, - я ненадовго, та й апетит зник.
- Твій вибір, - я махнув рукою і замовив собі соковитий стейк з кров'ю і пляшку вина. Вечір тільки починався і, на відміну від неї, я знав, що дівчина пробуде зі мною весь вечір.
- Ну, і де твоя сестра? - Пройшло ще пів години, а ми просто сиділи за столиком. Енді пила свій чай, а їв, удаючи, що мені все одно.
- У неї завжди були проблеми, не в змозі запам'ятати хто і де її чекає, - я пильно подивився на свою співрозмовницю, яка перевіряла час на своєму телефоні. Явно нервувала у моїй присутності.
- Тоді ти не міг би їй зателефонувати й дізнатися коли вона прийде? - Запитавши це вона прикусила губу, але зробила це так невинно, що у мене, блять, в серці щось ворухнулося. Та і нижче теж.
- Слухай, розслабся і пий свій чай, або моє товариство настільки тобі гидке, що ти навіть не можеш удати, що ми можемо просто посидіти в кафе і поговорити?
- Мені не огидно твоє товариство, просто... - я помітив, як дівчина запнулася і втратила свій запал, - а нам є про що балакати?
- Ну так, це буде найбільшою нашою проблемою, щоб знайти тему для розмови, - я окинув її поглядом і знову зачепився за її ненафарбоване обличчя, - ти не любиш фарбуватися?
- Я не люблю привертати увагу, - знизала вона плечима.
- Тобі навіть краще без косметики, ніколи не розумів дівчат, які хочуть сховатися під маскою, - хоча мені було дуже цікаво, як вона буде виглядати нафарбованою. Хотілося порівняти її з Ракель.
- Дякую, - відповіла вона, а я помітив, що вона засоромилась. Несподівано.
- Так що, може складеш мені все-таки компанію? - Я подивився на пляшку червоного вина, дівчині точно слід було трохи розслабитися.
- Якщо тільки не довго, мені завтра рано вставати в університет, а потім ще на роботу ... - вона наче соромно виправдовувалася.
- Мене цікавить одне питання, - посміхнувшись я наповнив її келих вином, - дозволиш його задати?
- У мене немає хлопця і ні, мене не цікавлять відносини, - видихнула дівчина завчену фразу.
- А ти виразка, але моє запитання не про це. - Знову посміхнувшись, я трохи нахилився до дівчини й трохи поманив її пальцем. Вона чи то не очікувала, чи то просто очманіла, але все ж нахилилася. - Скажу тобі по секрету, не кожен хоче забратися у твої трусики.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно