Чужі скелети - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Саме шовкова є! — радісно вигукнула дівчина і вже розвернулася, аби бігти, та Сахновський зупинив її. — Стоп, стоп! Ще не все! Алкоголь у хаті є?

— Алкоголь?

— Коньяк, горілка, самогон? Про спирт не питаю…

— Спирт є! — простогнав із підлоги Олег. — Медичний… Бухла так не тримаємо…

— Олег на програмі, — пояснила Оксана.

«Цього бракувало!» — бомкнуло в Антоновій голові.

— На чому?

— Він лікувався… Алкоголізм…

— Так… Років тобі скільки, хворий?

— Двадцять сім, — почулося у відповідь, і після короткої паузи, — буде…

— Коли?

— За два дні.

— З днем народження! — Сахновський тепер злився на всіх довкола. — Це називається — навмисне не придумаєш! Це ж треба було так пити…

— З п'ятнадцяти років, — крізь біль у голосі пораненого прозвучала раптом якось дивна неприхована гордість.

— Тому Олег мене і зрозумів, — мовила Оксана. — Родя… Ви ж знайомі з Родею, Шабановим… Та повинні були познайомитись, ви ж нас шукали… Він правильний до противного, занудний, а Олег… ну, розумієте…

Після цих слів Антон із задоволенням констатував очевидний факт: дівчина вже остаточно взяла себе в руки, тепер тримається розважливо і впевнено, більше не панікує. Принаймні мислить логічно.

— Припустімо, знайомі з твоїм Родею, — кивнув Антон. — Тільки давай якось потім про це, гаразд? Бо людина стікає кров’ю, он тьотя Юля вже спішить з аптечкою, а Олегові хоч як потрібна анестезія. Нічого з ним не станеться, тяга до спиртного не повернеться. Ситуація екстремальна, вся тяга з адреналіном вийде. Бігом по спирт! Все інше теж волочи!

У дверях Оксана розминулася з Юлею. Лікар узяв у неї аптечку, вивернув її вміст на підлогу, знайшов потрібні таблетки, взяв у жменю відразу кілька, простягнув пораненому.

— Ковтай. Потім лягай на спину, простягни ноги. Терпи, не заріжу. Юлю, бігом за Оксаною, грійте мені воду…

— Там бойлер стоїть, — прохрипів Родіонов. — Вода гаряча є…

— Чудово! Значить, несіть мені сюди миску, воду, чисті простирадла, бинти, мило, спирт, холодну воду — розбавити! Пошукайте невеличкий ножик на кухні, тільки гострий! Там Оксана нитку-голку несла, вона знає яку! Ворушіться, дівчата, ВОРУШІТЬСЯ!

Зараз Антон Сахновський був у своїй стихії.

У польових умовах йому ще не доводилося різати людину. Тим більше — витягати з живота кулю, яку сам туди загнав, нехай і випадково.

Він був упевнений в собі. До нього повернулися спокій та розважливість.

— Нічого, — підморгнув Антон пораненому. — В тебе які плани стосовно Оксани? Одружуватися збираєшся чи так?..

— Одружимося… Я її від себе тепер не пущу…

— Молодчага. Ну, а коли так, то до весілля рана сто процентів заживе, — і, повернувшись до дверей, Сахновський командирським тоном гукнув: — Дівчата! Медсестри! Де ви там, давайте вже бігом!

Спочатку пораненому дали випити спирту, розведеного водою. «Забутий смак», — пожартував, криво посміхаючись, Олег.

Потім Антон звелів пацієнтові затиснути зубами дерев’яну ложку. «Доведеться потерпіти, не вирубати ж тебе товкачем по голові», — і тут Сахновський не жартував.

Старанно помив руки гарячою водою. Поки Оксана йому поливала, Юлія ретельно й обережно змила кров із рани та промила її. Процедура жінку зовсім не злякала, хоча раніше Гараніна ніколи в житті не мала з цим нічого спільного — навіть вигляду крові побоювалася. Нічна сутичка з Чорною не рахується.

Подальшу дезінфекцію Антон провів сам. Дбайливо підгострив та пропік над вогнем знайдений на кухні годящий ножик. У Юлиній косметичці знайшовся маленький жіночий пінцет — цей інструмент теж пішов у діло.

Весь час, поки тривала операція, Оксана тримала на колінах голову Олега, а Юлія — його руки. На Антонове щастя, коли він нарешті потягнув шматочок свинцю назовні, хлопець таки втратив свідомість, і обробляти дірку та зашивати її шовковою ниткою було легше — принаймні пацієнт не смикався, не стогнав, та й дівчина не лила сліз.

Витерши піт із лоба, Сахновський полегшено зітхнув: це диво, це удача — куля таки справді не зачепила життєво важливих органів. Аж таким худим, як його подружка, Олег не був. Товстим теж, та жирових відкладень вистачило, аби затримати свинцевий шматочок на підступах до нутрощів.

У аптечці з Юлиної машини знайшовся нашатир. Дали понюхати Олегові — він прийшов до тями. Перев’язували зашиту рану вже жінки. Зробивши свою справу, хірург відпочивав на старому стільці.

Хотілося закурити.

І закурив — цигарки знайшлися в Олега.

Нічого. Кинути завжди можна. Не вперше.

— …Тоді Олег саме здався в клініку, кудись у Черкаси його батьки повезли. Ми вже десь пару місяців зустрічалися. Може — більше… Точно — більше, познайомились саме на Різдво…

Поранений спав у будинку. А Сахновський та Юлія сиділи надворі, на саморобній лавці біля ґанку, дихали сосною і слухали Оксану Приходько.

— Потягнуло нас одне до одного відразу… Ну, це не має значення… Батьки бурчали, Родя — взагалі на стіну дерся. Я вже тоді знала про Олегові проблеми, він не те щоб сильно приховував… Знаєте, воно помітно. Значить, коли його повезли в клініку, Родіон тут як тут: казав я тобі, казав… Нудить… Тошнотворний — спасу нема. Коротше, психонула я тоді… Аби Олег іще поруч був, а так… Про Територію Свободи давно чула, зібратися туди з моїм досвідом — дрібничка. Потім, ясно, все збагнула… Та ви ж знаєте в основному…

— Не хочеш — не згадуй, — Юлія знову