ТАРС уповноважений заявити… - Юліан Семенов

— Я не готовий до відповіді… Ми ждемо останню інформацію…

— Звідки?

— Від нашої вірної людини.

— Як правило, інформацію передають невірні люди, Джон.

— З кожного правила слід робити виняток.

— Яку саме інформацію ця людина вам передасть?

— Ми ждемо від неї однозначної відповіді: втрутяться росіяни чи ні, якщо Маріо ввійде в Нагонію.

— Буде пізно, Джон, — відповів Огано. — Через три години після того, як ми почнемо, росіяни не зможуть поворухнутись, їм доведеться мати справу з моїм урядом. Прошу, друзі, сідайте, акулу треба їсти, поки вона ще не розварилася.

— Де план виступу, Маріо? — спитав Глебб. — Я маю на увазі останній, скоригований Лао.

— Тут, — сказав Огано, приклавши палець до кишені френча.

— Маріо нічого не передав у Ленглі своїм шифром? — спитав Глебб.

— Навіщо? — Лао здвигнув плечима. — Ми зацікавлені в тому, щоб саме ви стали резидентом. Який смисл нам обходити вас? Ми розробили план, і ми діємо згідно з цим планом, Джон. Тепер останнє: чи є у вас можливість допомогти нам у Москві?

Глебб розстелив на колінах серветку, покрутив у руках фужер, подивився на Огано.

— Хочете віскі? Чи джину? — спитав той.

— Хочу російської горілки.

— Я жду відповіді, Джон, — сказав Лао.

— Не діждетесь.

— Джон, ми дружимо десять років, я витяг вас а багна в Гонконзі, підтримав вас тут, нейтралізував Лоренса: не заважайте собі самому підніматися по щаблинах.

— Я відповім вам, коли Маріо ввійде в Нагонію, Лао, о'кей?

Лао похитав головою:

— Не заважайте собі робити кар'єру, Джон. Мені непотрібні імена й клички ваших агентів. Поки що непотрібні. Але, зважаючи на ваші кроки, досить талановиті, я сказав би, у вас є хтось у Москві. Я готовий — в обмін на вашу інформацію з Москви — допомогти їм у роботі. На вас. Ви свою агентуру надійно законспірували? Ви певні, що їм не эагрожуе викриття?

Глебб випив горілку, яку йому налив Огано, шумно видихнув і відповів:

— Не турбуйтесь за наших людей, Лао. Ми прикрили їх так надійно, що їм нічого не загрожує — в усякому разі, протягом найближчого півроку.

— Дивіться. Я вважав за свій дружній обов'язок поділитися своїми побоюваннями. Дивіться. Німці програли тому, що дуже любили себе й недооцінювали противника. Не повторюйте помилок своїх родичів, можете поплатитися головою. Я не певен, що ви досягнете чогось із Зотовим — двоїстість не метод у політиці, а ви хочете перейти з розряду ділків у лігу політиків, Джон, ви страшенно цього хочете…

— Дорогий Лао, я шаную вашу дружбу по-справжньому. Але ви надто однолінійні у ваших конструкціях. Зотову треба буде відмиватися, розумієте? Йому треба буде доводити свою чесність, а це триватиме багато місяців, а ми з вами добре знаємо, що більше як рік агент продуктивно працювати не зможе: я на це принаймні розраховую. Мені потрібно, щоб мої вірні люди в Москві були гарантовані від провалу протягом року; потім — хоч потоп, потім, я сподіваюсь, Маріо візьме мене до себе радником з економіки й фінансів, на більше я не претендую. Давайте скоригований план, Маріо, мені пора…

«Центральне розвідувальне управління.

Відділ стратегічних планувань.

Цілком секретно.

28/01-45-78.

Врахувавши зауваження директора ЦРУ, план операції «Факел» уточнено, і зараз — в остаточній фазі — він звучить так:

1. День «X» — субота, 7.00 ранку.

2. Президентський палац буде взято не тільки силами бронедосанту, а й з повітря — двадцять вертольотів післязавтра прибувають у пункт «С».

3. Джорджу Грісо запропонують звернутися до народу із відозвою про добровільну передачу влади генералові Огайо.

4. Якщо він відмовиться, то покінчить життя самогубством.

5. Похорони Джорджа Грісо візьме на себе уряд Огано, оголосивши національний траур.

6. Огано звернеться по допомогу не стільки до нас, як до своїх друзів, що представляють інтереси банківського концерну містера Ліма на Африканському континенті; більше того, він у своєму зверненні, уточнений текст якого додається, засудить вторгнення морської піхоти США.

В. о. резидента ЦРУ — Джон. Глебб».

«Текст звернення генерала Огано до народу Нагонії.

Дорогі співвітчизники!

Прийміть мої щирі поздоровлення з приводу визволення. Повстання проти іноземного ярма закінчилося перемогою. Ви покликали мене, і я прийшов до вас, щоб віддати себе служінню нації.

Ми оплакуємо трагічну смерть Джорджа Грісо, який виявився непідготовленим до тієї ролі, що йому судила доля, але це не його вина, це біда всієї нації, яка зовсім недавно скинула кайдани колоніального рабства.

Я гадаю, що наш національний рух, який здобув перемогу, з радістю підтримають друзі в усьому світі.

Я повинен найрішучіше виступити проти висадки десанту морської піхоти СІЛА.

Я хочу повторити, що служитиму справі нашої національної революції до кінця.

З нами Бог і Перемога!»

Константинов

… Режисер Ухов дзвонив Константинову щодня: кінчилися акторські проби, а консультант ще й досі не подивився матеріалу, художня рада не хоче приймати рішення, поки не буде думки спеціаліста.

— Гаразд, а якщо я приїду до вас годині о десятій? — спитав Константинов. — Це можливо?

— Та хоч о дванадцятій! — вигукнув Ухов. — Будете ви, режисер Женя Карлов, він казав, що знайомий з вами, і я! Нема проблем, хоч о першій годині ночі!

— Чи не дозволите мені запросити дружину? — запитав Константинов.

— Будь ласка, буду дуже радий.

… Константинов залишив помічникові телефон знімальної групи і монтажної, сказав, коли він буде дуже потрібен, то їхати від «Мосфільму» десять-дванадцять хвилин, подзвонив Ліді й попередив, що ждатиме її біля прохідної о дев'ятій п'ятдесят п'ять.

— А без п'яти десять ти не можеш сказати? — всміхнулася Ліда.

— Можу, але в цьому буде деяка умовність. І потім я не люблю слова «без», у ньому, мені здається, смуток бринить, — відповів Константинов.

… У залі для переглядів було душно, вентилятор не працював; Ліда поглядала на чоловіка — схуд. Він весело розмовляв з Уховим і Кардовим, жартував з монтажницею Машею, нарікав на негоду — зовсім немає літа, безперестану періщать дощі; розповів смішний анекдот, попросив дозволу зняти піджак і сказав:

— Якщо не заперечуєте — почнемо?

Над сценарієм фільму про чекістів він просидів — ще на самому початку роботи — майже два тижні; на кожній сторінці було чимало поміток, зауважень; коли Ухов побачив це, то аж застогнав:

— Костянтине Івановичу, але ж сценарій уже затвердили!

— Тоді навіщо я вам?

— Як це навіщо?! Ви повинні його переглянути в плані достовірності як фахівець.

— Я це й робив. Та коли автор пише: «озадачьте себя вопросом», то як же мені не звернути вашої уваги на такий ляп?

— Це не ляп. Це звичайний вираз,