Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха
Агентура не давала жодних відомостей про те, в кого конкретно виникали з потерпілим серйозні непорозуміння. Спливали, звичайно, різні прізвища та прізвиська. Відпрацьовували всіх, більшість Сташенко за своєю звичкою запаював у камеру на кілька діб, пресував за звичною схемою, та кожен раз обламував собі роги — нічого не довідавшись, мусив підозрюваного відпускати. Нікуди не привів і квартирний слід. Вдалося встановити, кому саме колишня власниця, що дуже скоро після продажу померла від алкоголізму десь на вулиці, продала свою нерухомість. Фірма, що купила квартиру, спеціалізувалася на подібного роду аферах — скуповувала у алкоголіків помешкання за безцінь, продавала з вигодою. І при всьому бажанні криміналу знайти було неможливо. Звичайне посередництво. З усього було видно, що нові покупці користувалися не зовсім чистими документами, але фірму-продавця, зрештою, подібні дрібниці не обходили. Згідно з документами, теперішнім власником «хрущовки» був такий собі громадянин Муртазов. Хто такий і де його шукати — невідомо. Можливо, Муртазов знову перепродав її, та швидше за все «хрущовку» від початку використовували саме для таких ось цілей: тримати там бранців.
Остаточно всі можливі кінці загубилися на початку лютого 2002 року. Саме в той час у Сташенка почалися проблеми з управлінням власної безпеки, потім закрутилося довкола справи Баглая, ну, а далі, як і слід було чекати, справа про викрадення та вбивство Миколи Білокрила потрапила в перелік «глухарів», і Сташенкові, від якого після історії з Баглаєм нарешті відчепилися — адже нікого з убозівців пальцем не сміли після того зачепити! — лишалося тільки регулярно відписуватися про чергові марно проведені оперативно-розшукові заходи. Квартира, де знайшли труп, дотепер стояла опечатаною. Після того випадку вона мала репутацію, котру зазвичай отримають будинки з привидами у готичних романах чи народних казках.
І ось тепер у цьому вбивстві несподівано для всіх признався Богдан Баглай, на якому й без того вісім трупів.
Убивця, котрому двадцять п’ять виповнилося в тюрмі, і який усі свої подальші дні народження святкуватиме за ґратами.
Убивця, якого вже засуджено й лише через повільність судовиконавчих структур досі не етаповано зі Слобожанського СІЗО. Справа, до речі, нарешті повернулася з Києва, і його вже потроху почали оформляти. Фактично, сидіти під опікою Постового йому лишилося максимум два тижні.
Убивця, котрий став знаменитим на всю Україну завдяки програмі «Кримінальні портрети».
Зізнання Баглая у вбивстві Білокрила збентежило міліцію, прокуратуру та суд, але не більше. Начальник УБОЗу полковник Черниченко взагалі не бачив причин, чому б Баглаєві не зізнатися. Адже він охоче давав інтерв’ю, потім так само охоче дивився на свою морду по телевізору, а тепер, природно, хоче знову опинитися в центрі уваги. Начальник міліції погодився з ним, навіть проконсультувався у штатного психолога, адже за розпорядженням міністра пару років тому мало не до кожного райвідділу взяли на роботу такого фахівця. Слідчий Харламов нагадав, як розважався Баглай під час слідства, постійно збиваючи всіх із пантелику зізнаннями в різних міфічних убивствах. Але коли його допитали, виявилося — він цілком орієнтується в цій справі. Назвав точну адресу, де він та його «пацани» тримали Білокрила, назву бару, директором якого був потерпілий, навіть місце, де він розміщувався. Черниченко зазначив: почерк цілком відповідає попереднім убивствам, скоєним безпосередньо Баглаєм. А обставини взагалі нагадують миколаївський епізод — потерпілого били, аж доки бідолашний не помер, а тоді знавіснілий убивця вирішив відірватися на трупові за повною програмою, тому й відрубав сокирою голову. Ось тільки чому не викинув її кудись далі, а поклав у ванну, лишається незрозумілим. На допиті сам Баглай не міг пояснити, чим саме тоді керувався. Просто найшло на нього, справді, сказився.
З його слів, на бар «Ніка» він давно накинув оком. Доручив провести розвідку, дізнався про проблеми Білокрила з бандитами. Так, саме з бандитами: на підприємця справді наїхали люди такого собі Гливи, в миру — Костянтина Гливенка, вбитого навесні минулого року під час розбірок у приміській зоні. Слова Баглая були схожі на правду. Глива насправді контролював той район міста, і якби його не вбили, то посадили б — доказів проти нього на той час було достатньо. Оскільки Баглай демонстративно тримався осторонь кримінального світу Слобожанська і принципово не визнавав для себе жодного авторитета, він логічно розсудив: викраде Білокрила — подумають на Гливу. А що подумає і скаже на це сам Глива, нікого вже не цікавитиме.
Квартиру для здійснення свого плану викрадення вони знайшли випадково. Дізналися, що сумнівний тип здає її в оренду таким самим сумнівним типчикам для вочевидь неправедних справ. Узяли ключі, замінили замки, затягнули туди підприємця, спочатку просто дві доби не годували і не виводили в туалет, та він усе одно тримався, — жлоб обісраний. — і тоді його почали бити. Ну, перестаралися. Таке вже траплялося. Історія, незважаючи на свій зовнішній жах, проста, банальна, звична й характерна для нашого часу.
На запитання, чому ж він донині мовчав і аж тепер вирішив зізнатися, Баглай відповів досить просто: а для чого? Так захотілося, і по всьому. Про цей епізод ніхто йому нічого не згадав. Але ж йому так само ніхто не згадував про вбивство пенсіонера! Теж зрозуміло — признався зопалу, от просто злий був сам на себе за те, що попався так по-дурному, тому й ляпнув. А про цю справу так само мовчав навмисно.
Нехай і в нього буде маленький секрет від ментів. Нехай не думають про себе, що найрозумніші. Є речі, про які їм ніколи не дізнатися, з цією думкою сидітиметься легше. Словом, його, тобто баглаївська логіка в усьому цьому проглядалася.
Так, тут був увесь Богдан Баглай. В усій своїй дарованій природою красі.
Звичайно, його апеляціям до розбурканої після перегляду телепрограми совісті ніхто не повірив. Мали рацію Черниченко і фаховий психолог — Баглай знову захотів опинитися в центрі уваги. Вдачу він має дієву, просто так сидіти йому нудно, хоча вирок уже знає давно, він був відомий ще навіть до початку слідчих дій. Нехай собі побавиться, тим більше вигода від цього невелика, але є: «глухар» розкрити і справу в архів відписати.
