Українська література » » Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

---
Читаємо онлайн Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха
Віддавши безпритульним пацанам. Ти станеш клофелінщицею в барі В портовім місті з чорним маяком І плакатимеш на нічнім причалі За кожним вором, кожним моряком. І ось тоді ти пригадаєш, може, Усю мою розтрачену любов. Та я вже зникну в сутінках тривожних Й до тебе вже не повернусь, либонь.

Олена вивчила все це майже напам’ять, тому лише знизала плечима:

— Не знаю…

— Чого ти не знаєш? Радіо «Шансон» відпочиває! Ні, все це треба озвучити, краще — жіночим голосом. Тітки біля екранів сльози литимуть за загубленою душею, і водночас побачать, скільки душ загубила оця сама, ги-ги, душа. Бач, каламбури виходять. Так, Циган Циганович віршика схвалить. Нормальний хід, слухай професіонала. Із цим усе, — він кинув конверт на стіл. — Вчи слова, Лєнко, вчи. А в нас нарешті — фіналець: він говорить оту свою жирну фразу про те, чим він може вбивати, стоп-кадр, крупно — мордяку і очі, Вітька правду казав, такі страшнючі, тільки проти ночі дивитися. Зачитують остаточний вирок, ти пару слів про те, що ось ще одного нелюда ізолювали від суспільства, титри, оплески, рейтинги — і гроші, гроші, гроші! Ну, годиться?

Несподівано для себе Олена усвідомила: вона сама хоче дивитися подібне, хоча раніше не помічала за собою схильності до кривавих телесюжетів і цілком задовольнялася «Кухонним базаром», де приємні люди говорили про приємні речі. Можливо, їй дійсно не вистачало чогось такого. Може, справді потрібен вихід таким ось емоціям, почуттям. Це, мабуть, називається адреналіном.

Коли вони глупої ночі з червоними очима і важкими головами в буквальному розумінні слова виповзли з монтажної, Олена раптом знову захотіла переглянути те, що вийшло в Корнієнка. І хоча працював він, а вона сиділа поруч, втому відчувала більше. Іноді хотілося вставити своє авторське слово в зміст, як це вона робила, збираючи до купи відзнятий «кухонний» матеріал, цього разу такі номери не проходили. Її думка зовсім не цікавила режисера, а раз так — то і відеоінженер Льоша чхати на неї хотів.

Відіспавшись, Олена приїхала на студію і переглянула першу програму вже на свіжу голову. Дивно, але їм справді вдалося зліпити портрет такого собі монстра. Хоча, поклавши руку на серце, трохи старший за неї хлопчина за ґратами й далі не дуже видавався їй таким чудовиськом. Але тут, як кажуть, ніде правди діти. На своєму місці опинилося все: розгублена мама, справедливі та мужні менти, нещасні жертви, а головне — наджорстокий садист Богдан Баглай, непоганий гравець у шахи і навіть глибоко в душі поет.

Ну, про поетів у Олени Суржі склалися свої уявлення. Але сама вона не могла заримувати до ладу кількох рядків, а ось Богдан Баглай може. Зрештою, це нічого не означає. Як казав хтось із слобожанських ментів, Богдан Баглай — бандит і вбивця.

Треба телефонувати в Слобожанськ та всім іншим. Нехай дивляться. Цікаво, чи подивиться сам Баглай? Мабуть. Коли він ще в СІЗО, то обіцяли.

Уже через три дні Богдан Баглай зник із думок Олени Суржі. Треба було впритул займатися людожером із Черкас. Вірніше, із села під Чигирином. Коли вірити інформації, він та його співмешканка, така сама закінчена алкоголічка, торгували на базарі в райцентрі людським м'ясом, видаючи його за молоду телятину. Дешевий товар з’являвся в них наступного дня після того, як безслідно зникала молода дівчина. Убивав він сам, перед тим, як нести на базар, куштував. Подруга не те щоб гидувала… Ну, не хотілося чомусь. Убити встигли двох, м’ясо продали лише з однієї. Коли цю історію розповіли Малиновському, в нього очі заблищали яскравіше за стоватні лампочки. Матеріал може вийти — народ від «ящиків» не відтягнеш. Ще місяць тому Олена б не повірила, але тепер навіть втягнулася, поділяючи радість продюсера-коханця.

Справді, не тема — ляля.

12

— Коли чесно, Богдане, зовсім не думав знову зустрітися з вами.

— Я також, Едуарде Васильовичу, сам ніколи більше не хотів бачити вашу пику. Не тому, що ви мене обдурили…

— У чому, цікаво, я вас обдурив? — Гужва проковтнув «пику». За час, поки тривало слідство і він був адвокатом Баглая, він звик до манери свого клієнта спілкуватися з людьми. Наприклад, вираз «шановний мудак» був досить характерним для його мови. Причому Баглай цілком щиро, навіть якось по-дитячому вірив, що цим виразом нікого не ображає, просто ввічливо називає речі своїми іменами.

— Ну як? Обіцяли п’ятнадцять років, я отримав довічне. Хоча в те, що вам удасться мене витягнути, вірилося зовсім мало. Та ви ж подарували мені надію. Принаймні з нею я лягав спати і з нею прокидався увесь час, поки тривала та муть. Слідство, коротше.

— Я нічого напевне не обіцяв.

— Тому нічого не заробили. Цікаво, аби я заявив, що обмовив себе з тим вашим дідом? Повірили б мені чи ні?

— Навряд, — Гужва поправив окуляри на переніссі. — Чому тоді ви не заперечуєте всі інші епізоди? Адже вони так само очевидні, як убивство пенсіонера Пустовіта. Гаразд, припустімо, вам би повірили. У мене виникли б певні неприємності, згоден. Але погодьтеся й ви: викрутитися мені б удалося. При моїх зв’язках, можливостях… Словом, не хочу хвалитися, але мої проблеми лишилися б лише моїми проблемами. Натомість слідство, повіривши вам, отримало б їх значно більше. Почнемо з того, що вбивство Пустовіта таки довелося б знову розкривати. Кому це треба? Далі — повторно возитися з вами, перевіряти всі інші епізоди, витрачати час, і все для того, аби все одно засудити

Відгуки про книгу Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: