Українська література » » Випробування невинуватістю - Агата Крісті

Випробування невинуватістю - Агата Крісті

---
Читаємо онлайн Випробування невинуватістю - Агата Крісті
class="p1">– Ви це теж відчуваєте, Кірсті? Я вважала, що тільки я.

– Я ж не дурна, – різко кинула міс Ліндстром. – Я навіть можу передбачити певні варіанти подій, які твій доктор Калґарі, схоже, не взяв до уваги.

Естер підвелася.

– Піду до батька.

Кірстен погодилася.

– Так. Тепер у нього буде час поміркувати, як найкраще вчинити.

Коли Естер увійшла до бібліотеки, Ґвенда набирала номер. Батько поманив її жестом, і Естер умостилася на підлокітникові крісла.

– Ми намагаємося зв’язатися з Мері та Мікі, – пояснив він. – Їм потрібно негайно про це повідомити.

– Алло, – сказала Ґвенда Вон. – Це місіс Дюррант? Мері? Це Ґвенда Вон. З вами говоритиме ваш батько.

Лео підійшов і взяв слухавку.

– Мері? Як ти? А Філіп? Добре. Сталося дещо незвичайне… Думаю, вам слід про це відразу ж дізнатися. Нас відвідав такий собі доктор Калґарі. Він приніс листа від Ендрю Маршалла. Це стосується Джеко. Схоже (це взагалі щось надзвичайне), історія, яку Джеко розповідав на судовому процесі, про те, що хтось підвіз його до Драймута, правдива. Доктор Калґарі був тим чоловіком, що підвозив його…

Він замовк, слухаючи дочку.

– Так, Мері, не вдаватимусь у подробиці, чому він вчасно не з’явився. Потрапив у аварію, струс мозку. Все це повністю підтверджено. Я зателефонував, бо гадаю, що ми повинні якомога швидше тут усі зібратися. Мабуть, і Маршалла слід запросити приїхати. Вважаю, нам потрібна ґрунтовна юридична консультація. Може б, ти з Філіпом… Так… Так, я знаю, люба. Але, думаю, це важливо… Так… добре, зателефонуй пізніше, якщо маєш бажання. Я спробую зв’язатися з Мікі.

Він повісив слухавку.

Ґвенда Вон підійшла до телефона.

– Спробувати набрати Мікі зараз?

Естер спитала:

– Гвендо, можна я спочатку зателефоную? Це не забере багато часу. Хочу зв’язатися з Дональдом.

– Звісно, – дозволив Лео. – Ви сьогодні ввечері зустрічаєтеся, так?

– Збиралися.

Батько кинув на неї швидкий погляд.

– Люба, ти дуже засмутилася?

– Я не знаю, – відповіла Естер. – Я не зовсім розумію, що саме відчуваю.

Ґвенда пропустила її до телефона, й Естер набрала номер.

– Покличте, будь ласка, доктора Крейґа. Так. Так. Це Естер Арґайл.

Почекавши якусь мить, вона заговорила:

– Це ти, Дональде? Я телефоную повідомити тобі, що не зможу сьогодні піти з тобою на лекцію… Ні, я не хвора, інше, просто в нас… у нас досить дивні новини.

Далі знову говорив доктор Крейґ.

Естер повернула голову до батька. Прикрила слухавку рукою, питаючи:

– Це ж не секрет, чи не так?

– Ні, – повільно мовив Лео. – Це не зовсім секрет, але я б попросив Дональда поки що тримати це при собі. Знаєш, як обростають чутки, коли поширюються.

– Так, знаю, – вона знову заговорила в слухавку. – Їх ніби й можна назвати гарними новинами, Дональде, проте вони й засмучують. Я не хочу розмовляти про це по телефону… Ні, не приходь сюди… Будь ласка. Не сьогодні. Можливо, завтра. Це щодо Джеко. Так… так… щодо мого брата. Ми дізналися, що він не вбивав матір… Але, будь ласка, не кажи нічого, Дональде, нікому нічого не кажи. Завтра я все тобі розповім… Ні, Дональде, ні… Сьогодні я нікого не можу бачити, навіть тебе. Будь ласка. І нікому нічого не кажи.

Вона поклала слухавку й жестом покликала Ґвенду.

Ґвенда попросила з’єднати її з Драймутом.

Лео ніжно звернувся до Естер:

– Естер, чому ти не пішла з Дональдом на лекцію? Ти б трохи розвіялася.

– Я не хочу, батьку. Я не можу.

– Те, як ти говорила… Із твоїх слів він вирішив, начебто новини не такі вже й хороші. Але, знаєш, Естер, це не так. Ми приголомшені. Проте всі щасливі, дуже раді… А як же іще?

– Ось що нам треба казати, так? – мовила Естер.

Лео застережно почав:

– Моя люба дитино…

– Це ж неправда? Це не гарна новина. Вона просто жахлива.

– Мікі на зв’язку, – озвалася Ґвенда.

Лео знову підійшов і взяв у неї слухавку. Він розмовляв із сином так само, як і з дочкою. Але той сприйняв новину інакше, ніж Мері Дюррант. Не було ні заперечень, ні здивування, ні недовіри. Натомість швидке прийняття.

– От чорт! – почувся голос Мікі. – Спливло так багато часу! Зниклий свідок! Що ж, фортуна відвернулася від Джеко того вечора.

І знову говорив Лео, а Мікі слухав.

– Так, – сказав він, – погоджуюся. Краще зустрітися якомога швидше, щоб Маршалл щось нам порадив.

Він раптом розсміявся тим сміхом, що нагадав Лео маленького хлопчика за іграми в саду під вікном.

– Які ставки? – запитав Мікі. – Хто з нас це зробив?

Лео повісив слухавку й рвучко відійшов від телефона.

– Що він сказав? – поцікавилася Ґвенда.

Лео повторив їй.

– Схоже, це дурнуватий жарт.

Лео швидко глипнув на неї.

– Можливо, – зронив він м’яко, – це взагалі не жарт.

II

Мері Дюррант перетнула кімнату й підібрала кілька пелюсток під вазою з хризантемами. Вона акуратно поклала їх до кошика для паперу. То була висока і спокійна двадцятисемирічна жінка, яка, попри відсутність зморщок, мала старший за свої роки вигляд, можливо, через стабільну зрілість, що здавалася частиною її макіяжу. Її приємній зовнішності бракувало привабливості. Правильні риси обличчя, гарна шкіра, яскраві блакитні очі. Світле волосся, зачесане назад і зібране у велику гульку на потилиці, – стиль, який на той час саме був у моді. Утім, вона носила таку зачіску не з цієї причини, а просто належала до тих жінок, що завжди дотримуються свого стилю. Її зовнішність нагадувала її ж будинок – охайна й доглянута. Будь-яка пилинка чи безлад дратували її.

Спостерігаючи, як дбайливо вона підбирає опалі пелюстки, чоловік в інвалідному візку якось недобре посміхнувся.

– Те саме охайне створіння, – сказав він. – Місце для всього й усе на своєму місці.

Він розсміявся. У сміхові почулася ледь помітна шкодлива нотка. Та Мері Дюррант залишалася цілком спокійною.

– Мені подобається, коли все охайно, – погодилася вона. – Знаєш, Філе, тобі й самому б не сподобалося, якби в домі був гармидер.

Чоловік мовив із гіркотою в голосі:

– Ну, так чи так, я до цього непричетний.

Невдовзі після їхнього одруження Філіп Дюррант став жертвою поліомієліту і його спаралізувало. Для Мері, яка обожнювала його, він був і чоловіком, і дитиною. Іноді його самого бентежила її власницька любов. Його дружина не могла зрозуміти, що її втіха від того, що він залежав від неї, іноді дратувала його.

Немов побоюючись почути слова співчуття чи жалю, він швидко продовжив:

– Мушу визнати, що новина твого батька в голову не вкладається! Минуло так багато часу! Як ти можеш бути такою спокійною?

– Гадаю, я

Відгуки про книгу Випробування невинуватістю - Агата Крісті (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: