Долина богів. Історії з Кремнієвої долини - Олександра Вулфа

Кілька місяців потому серед листів-відмов від коледжу прийшло підтвердження участі Бернема у фінальному раунді конкурсу Фундації Тіля. Він опинився найближче до своєї мрії — космосу. Для Бернемів це було вже якимось напрямком, до того ж протилежним тому, що чекав би його в Університеті Массачусетсу: нудитися ще більше, ніж у середній школі.

Бернема вже двічі опитували по телефону. Спочатку його герой-блоґер Патрі Фрідмен, який допомагав Тілю організувати стипендіальну програму і вибрати фіналістів. «Ми доволі довго розмовляли про буріння астероїда», — захопливо згадує Бернем. Потім він розмовляв із Деніел Стречмен, працівницею Фундації Тіля, відповідальною за забезпечення структури того, що стипендіати робитимуть по приїзді до Каліфорнії.

На той момент і Бернем, і його батьки вважали можливість здобути стипендію навіть почеснішою, ніж вступ до університету Ліги плюща. Коли вони зустрілися з рештою фіналістів, більшість із них вже було прийнято до таких престижних університетів, як-от Гарвард, Єль і Принстон. Натомість вони вибрали стипендіальну програму. Розголошення списку фіналістів раптово зробило їх об’єктами жвавого зацікавлення медій усієї країни. Як сказав Джон виданню Times: «[Ця стипендія] надає їм таку можливість, попри те, що їхні особистості та характери зовсім не відповідають університетському шаблону».

Фінальні раунди відбулися навесні 2011 року в Hyatt Regency Hotel у Сан-Франциско. Перш ніж потрапити до конференц-зали, схованої на нижньому поверсі гігантської споруди, батьки й фіналісти тинялися в замкненому просторі з проханням до персоналу показати їм, де відбувається захід Фундації Тіля. Коли вони нарешті знайшли невеличке приміщення, то зустріли Бернема і близько сорока інших фіналістів, які нерво­во по­ходжали туди-сюди вузькою залою всередині при­міщення, де незабаром робили короткі презентації. Вони пошепки запитували у зграйки людей назовні, чи хтось уже заходив.

Після кількох напружених хвилин вони зайшли до приміщення, де побачили самого Тіля, що стояв на подіумі, і слухачів, одягнених у своєму звичному стилі айтішників із Сан-Франциско, які будуть їхніми наставниками в разі перемоги. Того березневого дня відбувався останній раунд конкурсу. Після презентації кандидатів усі взяли участь у заході в будинку Тіля. Пізніше слухачі заповнять форми з рейтингом стипендіатів. А через кілька тижнів переможну двадцятку буде обрано.

У Пітера Тіля різкі риси обличчя, жвава міміка та невимушені манери. Того дня, як і більшість днів, він був одягнений у пошиті на замовлення джинси, теніску та кеди. Він звик до публічних промов, тому говорить упевнено і виразно, не акцентуючи на багатьох супереч­ливих моментах. Він вважає відмову від університетської освіти цілком логічним кроком.

Його, як і багатьох людей у кімнаті — від айтішників-керівників до честолюбних стипендіатів — ви не знайдете серед пліткарів на коктейль-вечірках Манхеттена. Вони не почуваються вільно в товаристві і не полюбляють ввічливі беззмістовні балачки. Дехто з них сором’язливий. Марк Цукерберг, наприклад, насправді не в захваті від порожніх розмов. Навіть якщо він і приходить на вечірку, то охоче розмовляє з давнім другом або з людиною, яку вважає унікальною чи дуже розумною. Соціальні барометри насправді не означають нічого.

Після промов Тіля іноді запитували, чи вважає він, що в Кремнієвій долині високий відсоток людей із синдромом Асперґера. Він назвав цей розлад і його ознаки чи не єдиним способом, яким красномовні й соціально адаптовані типи спромоглися описати людей, яких не здатні зрозуміти. Він навіть не вірить в аутичний спектр або низку розладів, що можуть бути варіаціями соціальних відхилень, симптоматичних для аутизму та Асперґера. Фактично, згідно з DSM-5[9], синдром Асперґера та розлади аутичного спектру показано більшою мірою як розлади соціального штибу, що можуть спричинити, серед інших хвороб, проблеми в навчанні, розумову відсталість, синдром загальної тривожності і синдром Туретта.

Проте в Кремнієвій долині така поведінка була Асперґерським шиком. Обираючи між двома інженерами з однаковим набором навичок, роботодавці часто без роздумів надають перевагу тому, хто затинається, аніж красномовному. Деякі роботодавці неофіційно шукають працівників, сором’язливих у товаристві. Рекрутери вважають, що вони схильні до вищої продуктивності.

Тіль ніколи не був прихильником культури коктейльних вечірок. Він не любить говорити на світські теми, як-от погода чи відпустка, просто щоб підтримати розмову. Його нехіть до цього спонукала людей думати, що він сором’язливий. Тіль явно спроможний розмовляти про погоду. Він просто не розуміє, чому має витрачати у такий спосіб свій час. Розмовляючи на теми, які його цікавлять, Тіль проявляє неабияку харизматичність, як і Джон Бернем. У перші кілька хвилин підліток комунікабельний та енергійний, але вже через десять хвилин стає зрозуміло, що він, зрештою, не надто бажає змінювати теми або розмовляти про те, як хтось провів свій день.

Ця особливість характеру могла б завадити майбутньому програмісту чи інженеру потрапити до престижного гарвардського клубу на кшталт Fly Club або Spee Club — організацій для еліти, що були університетськими варіантами братств, але що до них програ­містам? Який сенс у вмінні поводити себе в товаристві, якщо воно не може допомогти у вирішенні технічної проблеми або написанні коду для нової компанії? Вони мали ідеалістичне переконання, що певне відчуття соціальної доладності можна певним чином урізати. Наприклад, насміхаючись з того, про що ці інші мусять говорити: цих балаболів, що запитують про погоду і не розуміють складності необмеженого мислення.

Того пополудня Тіль натхненно пояснював, що молодим людям краще навчатися самостійно, а не платити за право чотири роки навчатися в коледжі. «Усі великі підприємці мають пристрасть до освіти й само­освіти, — промовляв він до групи приблизно п’ятдесяти професорів, підприємців, інвесторів і друзів у конференц-залі готелю Hyatt. — Ніколи не зарано почати». Він сказав, що вища освіта відволікає від роздумів про актуальне в житті. «Ви втрачаєте бачення плану та мети майбутнього», — додав він.

Інвесторів у залі вже не треба було переконувати. Більшість із них досягли успіху завдяки оригінальному мисленню й відхиленням від одного або іншого курсу — чи то через відмову від написання докторської дисертації, чи то через відмову від роботи в банку або консалтинговій компанії. Ніхто не виявляв ознак, що колись доводилося працювати на великі корпорації на кшталт Goldman Sachs або Morgan Stanley.