Розбивши її життя (частина 2) - Сафо Мелі

- Ну, дружино, давай вип'ємо за те, щоб ми жили душа в душу все життя!

Артем цокнув своїм келихом об мій, зробив ковток і вп'явся в мої губи. По тілу розлилася якась гіркота. Ще подумала, що не дарма на весіллях кричать «Гірко!».

А далі була наша шлюбна ніч...

Потрібно віддати Артему належне. Він щосили намагався принести мені задоволення і показати, що мені в чоловіки дістався майстерний коханець. От тільки мені було байдуже. Я лежала, дивилася в стелю і чекала, коли все закінчиться. А потім дві години терла тіло мочалкою, фізично відчуваючи на собі бруд, в який я щойно поринула.

Ким же ти стала, Ася Калинова? Як ти могла так опуститись? Я питала себе знову і знову, але не знаходила відповіді. Вже помившись, я сиділа на дні ванни під душем і думала про те, що зовсім не такої першої шлюбної ночі я собі бажала. Мені згадався Олексій, а потім те, що тепер у нього своя родина і незабаром буде дитина. Значить, все правильно. Все так, як має бути. І померла вже Ася Калинова. Тепер є інша - Ася Селіванова.

Життя поступово налагоджувалося. Артем був дуже уважний, залицявся, проявляв до мене повагу та турботу. А я могла собі дозволити впиватись власним горем, не турбуючись ні про що.

Незабаром я зрозуміла, що вагітна. Екстерном здала літню сесію та взяла академічну відпустку. Артем був не в собі від щастя. Його батько, дізнавшись про швидку появу онука, знайшов мені найкращих лікарів і найсучасніший апарат УЗД, який показав, що плод серйозних відхилень не має, але розвивається не зовсім правильно.

Чи переживала я про це? Я не пам'ятаю нічого: що мені говорили лікарі, про що я тоді думала, що робила. Просто взагалі не усвідомлювала, що відбувається, оскільки перебувала у глибокій депресії. Цілими днями я практично нічого не їла. Іноді прибирала в квартирі і за годину до приходу Артема готувала йому вечерю. Не тому, що хотіла його нагодувати чи зробити щось приємне. А тому, що мене цього вчила мама. Тому що так треба. Все на автоматі, кадрами, як у сповільненому фільмі. А решту часу я просто лежала трупом і дивилася в стіну.

І Артем, і його батько були повністю впевнені, що таким чином я переживаю втрату рідних. І ніхто не звертав увагу на те, коли та чим я харчуюсь. Артем постійно приносив мені фрукти і це єдине, що я могла в себе запхати для вигляду. Схаменулися, коли лікар, яка вела вагітність, зателефонувала свекру і оголосила, що я сильно втрачаю у вазі, а дитина розвивається з сильним відставанням. Тут мені організували психолога, яка заради мого порятунку переїхала до нас зі столиці.

Марина оселилася на час терапії з нами. Вона по шматочках витягала мене з моєї прірви, допомагала прийняти своє майбутнє материнство і контролювала моє харчування. Ось тільки це не допомогло. Мій організм був надто виснажений і вже не міг носити дитину.

На двадцять восьмому тижні вагітності я народила Алісу. О п'ятій ранку, разом із сонцем у моєму житті був власний, мій персональний світанок. Ця дівчинка повернула мене до життя та стала моїм порятунком. Я повністю забула про себе, про свої страждання і присвятила себе маленькій людині, яка, як ніхто і ніколи, потребувала мене.

І я була готова подарувати їй весь світ.