Розбивши її життя (частина 2) - Сафо Мелі

Посмішка знову осяяла її обличчя. Очевидно наша розмова переходить у стадію взаємного флірту.

- Чудова ідея! Може ми перейдемо на «ти»?

- Із задоволенням! - відмінно, вона сама робить перші кроки! – І якщо ми вже перейшли на новий рівень, можна я поставлю особисте питання?

- Питай.

- У тебе не знайдеться якогось крему, щоб полегшити мою долю необережного курортника?

- Так і бути, спасу тебе! - вона засміялася і ми, вставши з-за столика, попрямували до бару.

Вероніка замовила собі якийсь яскраво-фіолетовий коктейль, а я, як завжди, віскі-колу з льодом. Чистий напій в обід пити рано. Хоча ще недавно, коли я читав щоденник Асі, мені нічого не заважало глушити віскі цілодобово.

Згадка про це викликала легкий смуток і настрій упав. Чорт, що зі мною не так? Вона там удома з чоловіком, я тут, на відпочинку, і теж маю повне право на особисте життя, якого, до речі, у мене давно не було. Я знову глянув на Вероніку, така світла, іскриста.

Вона розповідала якусь кумедну історію зі свого життя, а я її не слухав. Тільки кивав і сміявся на автоматі, інтуїтивно відчуваючи, коли це доречно. Я милувався, як милуються скульптурами в Луврі великі знавці мистецтва. Колись Ася розповідала, що мріє там побувати та…

 Блять! Знову?! Я машинально провів рукою по обличчю, ніби стираючи думки, що накотили.

- Олексій? Все в порядку? - вона торкнулася моєї руки, і я здригнувся, повертаючись у реальність. Змішані почуття: нішні руки жінки та різкий біль, викликаний дотиком до обгорілої шкіри.

- Так все чудово. Пробач, дуже жарко тут!

- Якщо тобі погано, може краще піднятися в номер?

Це пропозиція? Чи вона просто хоче, щоб я пішов? Незважаючи на те, що мій член був цілком і повністю з нею згоден, ще зарано.

- Все гаразд, не варто переживати. - я підняв свою склянку. – Давай за знайомство?

У повітря злетів тонкий дзвін скла і відразу розвіявся. Вона п'є коктейль і дивиться на мене. Не грайливо і спокусливо, якось уважно чи що. Але цей погляд, схожий на погляд левиці, що п'є воду, заворожує.

- Можна ще одне особисте питання?

Приємний сміх знову пестить мій слух.

- Два поспіль? Давай хоч по черзі чи що?

- Запитуй? Що тобі цікаво?

- Чому такий чоловік у відпустці без своєї жінки?

- Який такий?

- Так не чесно. Ти маєш відповісти, а потім ставити запитання.

- З деяких пір мені нема з ким їздити у відпустку. Я живу один, розлучений. Останні кілька років присвячував своїй роботі і ось тільки зараз вдалося вирватися з круговороту справ та втекти. - я на секунду задумався про те, що відпочивати потрібно частіше, інакше ризикую швидко вигоріти. – Ти вгадала моє запитання. Дивлячись на тебе, взагалі в голові не вкладається, як за чотири дні біля такої дівчини не створився натовп чоловіків.

Я чекав, що вона знову посміхнеться. Це стало метою номер один сьогодні, спостерігати її посмішку та насолоджуватися її легкістю. Але натомість вона опустила очі і похмуріла.

- Вибач, якщо щось не те запитав.

- Та ні все добре. Зрештою, я теж поставила тобі таке саме питання. – секундна пауза дала мені зрозуміти, що все набагато глибше, ніж я міг уявити. - Увагою чоловіків я тут не обділена, скажімо так. Але курортних романів я не шукаю. Місяць тому я знайшла чоловіка у ліжку зі своєю сестрою. Тиждень тому ми розлучилися. І я не вигадала нічого кращого, ніж втекти в іншу країну та змінити обстановку. Тут я потроху повертаюся до життя.

– А я чому став винятком?

Судячи з виразу її обличчя, вона хотіла відповісти щось серйозне, але пожартувала:

- Мабуть, доля? - повернулася колишня Вероніка. Знову посміхається. - У мене вибору не було, окрім як за твоїм столиком поїсти.

Потрібно віддати їй належне, після пережитого вона тримається дуже добре. Такий собі позитивний метелик. На все дивиться з оптимізмом та легкістю.

- Не хочеш увечері посидіти на березі та випити вина? Я не запрошую побачення. - я спеціально уточнив, щоб вона не напружилася раніше. - Просто по-дружньому, посидимо, розслабимося, поспілкуємось.

- Із задоволенням. Ти знаєш, я на березі щовечора сиджу. Дивлюся на воду і думки знаходять якийсь порядок. Якби не море, я б, напевно, вже збожеволіла.

Як я її розумію зараз. Сексу, звичайно, теж дуже хочеться. Але, з іншого боку, духовної їжі мені теж бракує досить довго. Відпочинемо на березі, а там час покаже.