Зарубіжний детектив - Агата Крісті

«М-ру Hipo Вулфу, 35-та вулиця, Зах., 914, Нью-Йорк, 1.

6 січня 1965 р.

Шановний сер!

На завершення нашої розмови цим листом я уповноважую мас діяти в моїх інтересах у справі, яку ми вчора обговорювали. Я вважаю, що Федеральне бюро розслідувань несе відповідальність за шпигування за мною, моєю сім'єю та моїми знайомими. Причини цього я вам пояснила. Та незалежно від того, хто несе за це відповідальність, я доручаю вам провести розслідування і докласти всіх зусиль, щоб припинити стеження. Незалежно від наслідків вашої роботи, я зобов'язуюсь не вимагати назад виплачених вам як аванс 100 000 доларів. Всі витрати, пов'язані з моєю справою, я оплачуватиму окремо, і якщо ви досягнете бажаних для мене наслідків, я виплачу гонорар, суму якого ви назвете самі.

Речел Бранер».

Вона перечитала листа двічі, спершу нашвидку, потім неквапно й уважно. Нарешті підвела голову.

— Я маю це підписати?

— Так.

— Я не можу. Я ніколи не підписую того, чого не читав мій адвокат.

— Подзвоніть йому і прочитайте по телефону.

— Але ж мій телефон підслуховують!

— Я знаю. Проте коли ФБР стане відомо, що ви дали повну свободу дій Hipo Вулфу, то воно, можливо, трохи вгамується. Так і поясніть своєму адвокатові. Я не кажу, що у ФБР усі ставляться до Вулфа святобливо — для тієї контори взагалі немає нічого святого, однак вони знають про нього чималенько. Кінець кінцем гонорар має визначити він, і ця умова все виправдує. Адже в листі стоїть: «… якщо ви досягнете бажаних для мене наслідків…» Отже, ви самі вирішите, чи досягне Вулф того, що ви хочете. Виходить, зараз ви не підписуєте чека, у якому не проставлено цифри. Адвокат не може не погодитися з цим листом.

Місіс Бранер прочитала листа втретє, потім утупилася своїми темно-карими очима в мене.

— Ні, я не можу цього зробити. Мої адвокати не знають, що я була в Hipo Вулфа. Мого вчинку вони не схвалять. Про це не знає ніхто, крім міс Дакос.

— У такім разі, ми не знаємо, як діяти далі. — Я звів руку. — Послухайте, місіс Бранер. Містер Вулф навряд чи візьметься виконувати ваше доручення, не маючи на руках такого паперу. А що, коли обставини зміняться і вам забагнеться кинути все й залишити його виплутуватись самого? Що, коли ви спробуєте ухилитися від справи, для якої його найняли, і зажадаєте повернути аванс?

— Я цього не зроблю, містере Гудвін. Я не з полохливих.

— Гаразд. Тоді підпишіть.

Місіс Бранер подивилася на листа, потім на мене, тоді знов на листа і нарешті на міс Дакос.

— Ось що, Capo, — промовила вона, — зніміть копію.

— Копія в мене є, — сказав я і подав їй ще один аркуш.

Господи, вона заходилася читати ще й другий примірник! Видно, добре ж її вимуштрував чоловік чи адвокати після його смерті. Нарешті місіс Бранер узяла зі столу ручку, підписала перший примірник, і я забрав його собі.

— То містер Вулф тому й хотів, щоб ви зайшли до мене сьогодні вранці? — запитала вона.

— Почасти, — кивнув я головою. — Він хотів також, щоб міс Дакос мені розповіла, як за нею стежать, і я про все в неї розпитав. А вчора я бачив за вами «хвоста». Коли ви сіли в свою машину й поїхали, за вами рушила ще одна машина, майже впритул, номер я записав. У машині сиділо двоє чоловіків, з ФБР. Вони намагаються дати вам зрозуміти, що за вами стежать. Тепер ми, певно, не матимемо чого ні запитати у вас, ні сказати вам, доки чогось не станеться. Але все може скоїтися, і нам треба про дещо домовитись. Адже ви читали ту книжку і розумієте, що означає ставити «жучка». Ви не знаєте, чи є в цій кімнаті «жучок»?

— Не знаю. Я, звичайно, думала про це, і ми кілька разів оглянули кімнату. Але я не певна. Адже для цього вони мали б сюди проникнути, правда? Проникнути і щось тут умонтувати?

— Звичайно, якщо електрониики не вигадали чогось нового. Але навряд. Не хочу надавати цьому особливого значення, місіс Бранер, і все ж не думаю, що в цьому будинку можна скрізь розмовляти спокійно, не боячись, що вас підслуховують. Надворі холодно, але трохи подихати свіжим повітрям вам не завадить. Як ви — не проти?

Вона похитала головою.

— Ох, містере Гудвін! І це в моєму власному домі! Гаразд. — Вона підвелася. — Зачекайте на мене тут. Місіс Бранер вийшла. Сара Дакос усміхнулася до мене.

— Але ж вам можна було б зійти нагору, — зауважила вона. — Крізь стіни чи навіть крізь замкову щілину я нічого не почую.

— Невже? — Я оглянув її з голови до п'ят, радий, що для цього випала слушна нагода. Дивитись на неї було вельми приємно. — А може, ви маєте при собі апарати для підслуховування? Є, правда, один спосіб це перевірити. Та він, боюсь, вам не сподобається.

— А звідки ви знаєте, що не сподобається? — знов усміхнулась вона своїми карими очима.

— Я добре знаю людську натуру. Ви належите до людей делікатних. Адже не підійшли ж ви до того чоловіка, що стежить за вами, і не спитали, як його звати й що йому треба.

— Гадаєте, я повинна була це зробити?

— Я так не гадаю. Але ж ви цього й не зробили. Дозвольте поцікавитись: ви танцюєте?

— Іноді.

— Якщо ви потанцюєте зі мною, я знатиму про вас більше. Не хочу цим сказати, що дізнаюся, чи працюєте ви на ФБР. Бо якби воно мало в цьому домі свого агента, йому не треба було б ходити назирці за місіс Бранер та її сім'єю. Єдина причина, чому я…

У дверях з'явилася наша клієнтка. А я навіть не почув її кроків! Це погано. Міс Дакос, певна річ, дівчина приваблива, але ж не настільки, щоб, захопившись розмовою з нею, стати глухим. Отже, висновок напрошується тільки один: я ще не поринув у роботу весь, із головою, а це нікуди не годиться.

Коли я рушив слідом за місіс Бранер через передпокій, зуби в мене були міцно стиснуті. Чоловік у чорному відчинив перед нами ґратчасті двері, вхідні я штовхнув сам, і ми опинилися на колючому січневому вітрі. Ми пішли у східному напрямку, в бік Парк-авеню, і на розі зупинилися.

— Краще поговоримо стоячи, — запропонував я. — По-перше, умовимося про термінову зустріч, якщо буде потреба. Передбачити все наперед годі