Зарубіжний детектив - Агата Крісті

Я закинув ногу на ногу й провадив далі:

— Власне, нам не дадуть як слід і почати. Та, скажімо, ми все ж таки почали, намацали ниточку, тягнучи за яку можна розмотати клубочок. О, тут уже ФБР покаже, на що воно здатне! Адже в них шість тисяч добре вимуштруваних агентів, багато з них у своєму ділі вовка з'їли. І триста мільйонів доларів на рік! Мені, либонь, доведеться зазирнути до словника, щоб знайти краще слово, ніж «безглуздя».

Я опустив ногу.

— А окрім того, що ми знаємо про місіс Бранер? Мені не віриться, що її просто «дратують». Б'юсь об заклад, ця жінка на смерть перелякана. Певно, вона має якісь матеріали, які можуть завдати шкоди її імені або імені її сина, чи дочки, чи брата, чи навіть покійного чоловіка, і боїться, що ФБР ці матеріали знайде. Вона добре знає, що так просто ФБР до неї не чіплятиметься, воно шукає чогось такого, що завдасть їй великих прикрощів і цим значно послабить вплив тієї книжки. А щодо ста тисяч доларів, то це для неї так, суща дрібничка.

Я знову закинув ногу на ногу.

— Ось що я вам сказав би.

— Останнє ваше зауваження недоречне, — пробурмотів Вулф.

— А я часто кажу щось недоречне. Це збиває людей з пантелику.

— Ви весь час гойдаєте ногою!

— Це теж збиває з пантелику.

— Пхе! Просто ви ніяк не вгамуєтесь, і це дивно. Я гадав, що добре вас знаю, Арчі, але ця ваша поведінка для мене щось нове.

— Нічого тут нового немає, Просто я маю нюх.

— Це не просто нюх. Це собачий нюх. Ви гойдаєте ногою через те, що підібгали хвоста. По суті, вас треба розуміти так: мені пропонують справу, яка обіцяє найбільший за всю мою практику гонорар, і не обмежують мене у витратах. Проте я змушений відмовитись. Я змушений відмовитись не тому, що справа важка чи, може, навіть безнадійна — мені не раз доводилось братися і за безнадійніші на перший погляд справи, — а тому, що це завдасть кривди одному чоловікові й очолюваному ним закладу і той чоловік помститься. Я відмовляюсь через те, що не смію братися за цю роботу, і радше відступлю перед погрозою, ніж…

— Я цього не казав!

— Але мали на увазі саме це. Ви налякані. Збентежені. І, скажу щиро, не без підстав. Руки і голос багатьох високопоставлених людей тремтять з тих самих причин. Може, цей трепет пойняв би й мене, якби йшлося про те, братися за справу чи відмовитись від неї. Проте я не поверну чека на сто тисяч доларів, бо це б означало, що я злякався того мерзотника. Вчинити так мені не дає почуття власної гідності. Я пропоную вам узяти на невизначений термін відпустку. Оплачувану. Такі витрати я можу собі дозволити.

Я зняв ногу з коліна:

— З сьогоднішнього дня?

— З сьогоднішнього, — різко кинув Вулф.

— Ці записи я зробив своїм власним шифром. Їх передрукувати?

— Не треба. Це вплутає вас у халепу. Я побачуся з містером Коуеном ще раз.

Я заклав руки за голову й подивився на Вулфа:

— А я ще раз кажу: ви з'їхали з глузду. І заперечую, нібито підібгав хвоста. Мені нічого не варто вмити зараз руки й подивитися збоку, як ви візьметеся за справу без мене. Але після того, як ми стільки років проплавали разом, просто гріх кинути вас потопати самого. Якщо я злякаюся вже під час роботи, то скажу вам про це. — Я зібрав пошматовані аркуші. — То їх передрукувати?

— Не треба. Розшифровуватимете лише те, що нам буде потрібно.

— Гаразд. Я маю одну пропозицію. Ви зараз у такому настрої, що, може, схочете розпочати воєнні дії розмовою з клієнткою? Вона залишила нам номер свого телефону, який, звичайно ж, підслуховується. Подзвонити їй? — Подзвоніть.

Я підійшов до телефону й набрав номер.

3

Близько півночі перед сном я зайшов на кухню поглянути, чи не забув Фріц замкнути на засув двері чорного ходу. На плиті я із задоволенням побачив макітерку з тістом для замішаних на кислому молоці гречаників. Так, за наших обставин навіть добре підсмаженої грінки чи листкової булочки на сніданок було б уже мало. Тож у середу вранці я, спускаючись невдовзі по дев'ятій сходами в кухню, знав, що сьогодні мене нагодують як слід. Тільки-но я з'явився на кухні, Фріц підкрутив у плиті газ, я побажав йому доброго ранку й дістав з холодильника склянку апельсинового соку. Вулф, якому Фріц звичайно приносив сніданок до кімнати, вже був в оранжереї під дахом (я чув, як підіймався ліфт), де він щоранку чаклував дві години над своїми орхідеями.

Я підійшов до невеличкого столика під стіною, де я завжди снідав, і спитав Фріца, чи є новини.

— Є, — відповів він. — І ви маєте пояснити мені, що це означає.

— О, невже він не дав тобі ніяких пояснень?

— Ні. Сказав тільки, щоб вікна й двері весь час були зачинені й щоб сам я — і як це розуміти? — «мався на бачності».

— Це означає, що ти повинен бути обережний. Не кажи по телефону нікому нічого такого, чого б ти не хотів прочитати в газетах. А як виходиш із дому, не роби нічого такого, чого б ти не хотів побачити на екрані телевізора. Наприклад, не навідуйся до своїх дівчаток. Тримайся від усього осторонь. Відмовся від усього. Підозрюй усіх незнайомих.

Фріц мовчав, бо, підрум'янюючи на сковороді гречаники, взагалі ніколи не розмовляв. Аж після того, як перші два млинці разом з ковбасою лежали в мене на тарілці і Фріц полив їх зверху маслом, він озвався:

— А я хочу знати, Арчі, й маю на це право! Він сказав, що ви мені все поясните. Bien[1], я вимагаю!

Я взяв виделку.

— Ти ж бо знаєш, що таке ФБР.

— Ще б пак! Містер Гувер!

— От-от, саме це Вулф і має на увазі. За дорученням одного клієнта ми маємо намір дати йому щигля по носі. Справа загалом дрібна, але той містер — людина уразлива і спробує стати нам на заваді. Оце така в загальних рисах суть справи.

— Але ж він… Він — великий чоловік. Хіба ні?

— Ну звісно. Адже ти, гадаю, бачив його на знімках?

— Бачив.

— І якої ти думки про його ніс?

— Негарний. Хоч і не дратує зір, однак широкуватий. Одне слово, не bien fait[2].

— Тоді по