На уламках щастя - Дана Лонг

– І кому ж Ви передасте свій пакет акцій, усі активи? Ви вже обрали спадкоємця, адже дітей у Вас немає?

– Все так. Звісно, всі мої рідні не залишаться без копійки в кишені й отримають пристойні суми грошей, але основну частку в компанії, рахунки в банках, нерухомість і мій автопарк, я вирішив залишити своїй улюбленій племінниці Вірочці. Вона буде господинею всього, а ти керуватимеш тут усім і, як люблячий чоловік, всіляко допомагатимеш їй.

У Роми від почутого відвисає щелепа. Він міцно затягується сигарою і примружує очі, не очікуючи такого повороту подій.

– Ось такі справи. Тільки ти поки що не кажи їй, та й узагалі нікому не кажи. Я тобі, можна сказати, по секрету розповів, по родинному, – Богдан встає і плескає Рому по плечу.

Той згідно киває, але продовжує про щось розмірковувати.

***

Водій зупиняє біля під'їзду, і я набираю подругу.

– Алло, Єво, я на місці, можеш виходити.

– Віра Олександрівна, куди далі поїдемо? – цікавиться водій.

– У СПА, де я зазвичай буваю, – відповідаю, помітивши, як він пильно дивиться на мене в дзеркало заднього виду.

– Щось не так Мирон?

– Ви маєте розкішний вигляд, – відповідає він і опускає очі.

– Д-дякую, – мені стає трохи ніяково від того, як він пильно на мене подивився.

На щастя, у цей момент подруга виходить із під'їзду.

– Добрий ранок, – Єва сідає в машину.

Прибувши на місце, я відпускаю водія, попередивши, що зателефоную йому, коли нас потрібно буде забрати.

Половину дня ми насолоджуємося проведенням часу в СПА. Єва розповідає мені багато новин, зокрема і про мого колишнього начальника. Я зі свого боку ділюся історіями про своє життя, хоча воно у мене не таке насичене, як у подруги.

Ну, яке може бути життя у домогосподарки.

Звісно, я не стою цілодобово біля плити і не бігаю зі шваброю по будинку. Для цього у нас є спеціальні люди. А я в даний період життя займаюся онлайн перекладами текстів.

Не безкоштовно, звісно, якісь гроші мені платять. Звичайно, особливої ролі вони не відіграють, адже Рома заробляє пристойно, навіть дуже. Скоріше це для самоствердження, що я теж можу заробляти, а не сидіти на шиї у чоловіка.

Пробувши в СПА пристойну кількість часу, я набираю Мирона і прошу під'їхати і забрати нас.

Після цього ми прямуємо в торговий центр і влаштовуємо собі шопінг. Я купую собі комплект еротичної білизни, вирішую потішити чоловіка і влаштувати сьогодні невеличке свято, оскільки є привід.

Втомлені, але щасливі, ми їдемо додому. Спочатку відвозимо Єву. Ми довго прощаємося біля під'їзду і доходимо висновку, що нам необхідно частіше бачитися.

Нарешті попрощавшись, я повертаюся назад у машину і Мирон везе мене додому, періодично поглядаючи на мене в дзеркало. Це не вислизає від моєї уваги, але я вирішую промовчати, не подавати виду.

– Віро Олександрівно, Вам допомогти донести речі?

– Якщо тобі не складно.

Він бере мої пакунки, і ми прямуємо в будинок. Зайшовши в нашу з Ромою спальню, Мирон ставить пакунки на підлогу, але з якоїсь причини не йде, а продовжує стояти в кімнаті, ніби чогось чекає.

– Дякую за допомогу, ти можеш іти, – дякую йому і намагаюся якнайшвидше випровадити.

– Віра... Олександрівна... – бачу, як він мнеться.

– Що?

– Якщо Вам буде ще щось потрібно, неважливо що, я завжди до Ваших послуг, у будь-який час дня і ночі звертайтеся.

– Дякую, Мироне, а тепер ти не міг би вийти, я хочу переодягнутися.

– Так, звісно, – він прощається і виходить зі спальні, а я полегшено видихаю.