На уламках щастя - Дана Лонг

– Я піду, а Ви кличте, якщо щось знадобиться, – вона виходить із кабінету, а я з неприхованою посмішкою дивлюся на дядька.

– Що? – він помічає, як я дивлюся на нього і посміхаюся.

– Дядьку? А в тебе виявляється така уважна секретарка.

– Я більше люблю говорити помічниця, а то секретарка якось грубо звучить. Так, вона розумниця, завжди чітко виконує мої завдання і дуже уважна до моїх різних прохань.

– І все?

– Ти на що натякаєш? – регоче дядько. – Ні-ні, про це навіть не може йти мови. У нас суто робочі стосунки. Вона молоденька дівчина, навіщо їй такий старий, як я. До того ж я одружений, тож не про те ти думаєш, – підморгує він мені.

Посидівши ще трохи в його кабінеті, я вирішую спробувати ще раз побачитися з чоловіком, можливо, його нарада вже закінчилася. Попрощавшись із дядьком, я прямую до кабінету Роми.

Побачивши мене, Емма невдоволено підтискає губи.

– Роман Сергійович звільнився, Ви можете пройти в кабінет.

– Добре.

– Віра? – чоловік дивується, побачивши мене. – Що ти тут робиш?

– Вирішила провідати коханого чоловіка, а що не можна? – я підходжу ближче і, сівши на коліна до Роми, м'яко цілую його в губи.

– Чому ж не можна. Просто не очікував тебе тут побачити, – Рома хижо посміхається і, запустивши свою долоню мені під сукню, міцно стискає моє стегно.

– Рома, а раптом хтось увійде, – я намагаюся зупинити його долоню, яка вже повільно рухається вгору.

Він втомлено зітхає, і, знявши мене з колін, встає і зачиняє двері на ключ.

– Тепер нас ніхто не потурбує, – він насувається на мене, на ходу розстібаючи ремінь на штанях.

– Рома, може краще ввечері вдома? – чесно кажучи, мене напружує займатися сексом у його кабінеті.

Мене абсолютно не збуджує усвідомлення того, що будь-якої миті у двері можуть постукати, та й ця неприємна Емма сидить за стіною, і може все почути.

– Ні, я хочу тут і зараз, – Рому вже не зупинити.

Він пірнає рукою під поділ сукні й доторкається пальцями до моєї білизни.

Я хапаю його за руку, всіляко намагаючись зупинити.

– Рома ні, я не хочу так.

Чоловік, примруживши очі, дивиться на мене незадоволено і тут же різко прибирає свою руку.

– Яка ж ти нудна Віра, не любиш експериментувати, – він цокає язиком.

– Я не проти експериментів, просто вважаю, що тут не найвдаліше місце.

Рома сідає в крісло і закурює.

– Гаразд, мені потрібно працювати. Давай ввечері обговоримо це.

Судячи з його обличчя, він незадоволений, але в мене теж є принципи.

– Мабуть, я даремно прийшла сюди, – взявши свої речі, я прямую до виходу.

Рома підхоплюється з крісла і поспішає за мною, щоб проводити. Відчинивши двері, ми виходимо з кабінету, і я помічаю як Емма дивиться на мене своїм колючим поглядом.

Не звертаючи на неї жодної уваги, я обертаюся до чоловіка.

– Коли чекати на тебе вдома? – запитую, обійнявши Рому за шию.

– Думаю не пізно, всі важливі справи я вирішив, залишилися дрібниці.

– Тоді до вечора, – я цілую його в губи і йду.

***

Рома дивиться вслід дружині, поки за нею не зачиняються двері. Засунувши руки в кишені, він повільно обертається і дивиться на свою секретарку.

– Романе Сергійовичу, Вам щось потрібно? – закусивши губу, Емма млосно поглядає на свого боса.

Рома кидає на неї оцінювальний погляд.

Пухкі губи, які вона постійно зволожує язиком, довга тонка шия, вузька блузка, натягнута на грудях четвертого розміру, два ґудзики якої розстебнуті, і звідти визирає мереживний бюстгальтер і пружні півкулі.

– Зайди, – він киває головою в бік свого кабінету.

Емма розпливається в усмішці і, вставши з-за столу, обходить його і ходою березневої кішки прямує до кабінету свого боса.