Що впало, те пропало - Стівен Кінг

Одна рука Енді повільно відповзає від клавіатури ноутбука. Морріс похитує сокиркою.

— Не роби цього, Енді. Я хочу, щоб твої руки лежали по обидва боки від комп’ютера, долонями вниз. І не треба намагатися натиснути кнопку коліном. Якщо спробуєш, я це побачу, і наслідки для тебе будуть украй неприємними.

— Що тобі потрібно?

Від цього питання всередині Морріса закипає злість, але посмішка його стає ще ширше.

— А ти не знаєш.

— Не знаю, Моррі. О Господи! — Рот Енді бреше, але очі говорять правду, саму правду й нічого, крім правди.

— Ходімо до твого кабінету. Напевно, у тебе є свій кабінет.

— Ні!

Морріс знову похитує сокиркою.

— Ти можеш вийти з цього цілим і неушкодженим, а можеш залишити на стійці декілька пальців. Вір мені, Енді. Я не та людина, яку ти знав.

Енді підводиться, очі його ні на мить не відриваються від обличчя Морріса, але Морріс не впевнений, що Енді продовжує його бачити. Його давній приятель ось-ось знепритомніє, тому гойдається, наче в такт нечутній музиці. Якщо Енді таки зомліє, він не зможе відповідати на запитання. Ще Моррісу доведеться тягнути його до кабінету, а він не впевнений, що впорається. Якщо Енді й важить менше за триста фунтів[85], то ненабагато.

— Зроби глибокий вдих, — говорить він. — Заспокойся. Мені всього лише потрібно почути кілька відповідей. Після цього я піду.

— Обіцяєш? — Нижня губа Енді випнута й поблискує від слини. Він схожий на жирного хлопчика, який посварився з батьком.

— Так. Тепер дихай.

Енді дихає.

— Ще.

Масивні груди підіймаються, напинаючи ґудзики на сорочці, потім опускаються. До обличчя приливає трохи крові.

— Тепер до кабінету. Пішов.

Енді повертається й суне у глиб магазину, лавіруючи між ящиками й стосами книг із витонченою грацією, властивою деяким товстим людям. Морріс іде за ним. Його злість все наростає. Щось у дівочому вигині й погойдуванні його дупи розпалює її.

На стіні поряд із дверима до кабінету клавіатура кодового замка. Енді натискає чотири цифри — 9118 — і спалахує зелений вогник. Коли він заходить, Морріс читає думки давнього приятеля прямо крізь потилицю його лисої голови.

— Ти не встигнеш зачинити двері переді мною. Якщо спробуєш, втратиш те, що вже не можна буде відновити. Можеш не сумніватися.

Плечі Енді, які піднялися, коли він напружився, щоб вдатися саме до цієї спроби, опадають. Він заходить до кабінету. Морріс крокує за ним і зачиняє двері.

Маленьке приміщення із забитими книгами полицями освітлюється висячими лампами-кулями, на підлозі — турецький килим. Письмовий стіл набагато кращий за стійку — червоне дерево або тик, або якась інша цінна деревина. На ньому — настільна лампа зі скляним абажуром, схожим на справжній «Тіффані». Ліворуч від дверей стоїть комод, на ньому — чотири важких кришталевих графини. Що за прозора рідина у двох, Морріс не знає, але готовий посперечатися, що у двох інших скотч і бурбон. Напевно дорогі, якщо він добре знає свого давнього приятеля. Безумовно, для того щоб святкувати великі продажі.

Морріс згадує єдиний вид випивки, доступний у в’язниці, горілка на чорносливі або на родзинках, і хоч він пив тільки зрідка, як наприклад, у свій день народження (і день народження Джона Ротстайна, який він завжди відзначав одним ковтком), злість його закипає з новою силою. Дорога випивка, гарна їжа — ось чим пригощав себе Енді Халлідей, поки Морріс фарбував джинси, вдихаючи випари фарби, і жив у камері, яка не набагато більша за труну. Так, його запроторили за зґвалтування, але він не опинився б на тій вулиці у п’яній відключці, якби ця людина не відцуралася від нього. Морріс, мене не повинні бачити поруч із тобою. Ось що він сказав того дня. А потім обізвав його психом.

— Розкішно влаштувався, друже мій.

Енді дивиться навколо, ніби бачить цю розкіш уперше в житті.

— Так може здатися, — погоджується він, але зовнішній вигляд буває оманливим, Моррі. Насправді я за два кроки від банкрутства. Це місце так і не піднялося після світової кризи і певних… обставин. Ти повинен мені повірити.

Морріс рідко коли думав про пачки грошей, які Кертіс Роджерс знайшов поряд із записниками в сейфі Ротстайна тієї ночі, але він думає про них зараз. Його давній приятель отримав не тільки записники, а й готівку. Наскільки може судити Морріс, за ці гроші було куплено й цей стіл, і цей килим, і розкішні кришталеві графини для пійла.

На цьому пузир гніву нарешті лопається, і Морріс пускає сокирку низькою бічною дугою, з його голови злітає бейсболка. Лезо пробиває сірий габардин і впивається в пухку дупу з чвакаючим звуком: чвак. Енді кричить і падає вперед. Падіння затримує письмовий стіл. Він обвалюється на його край передпліччям, потім осідає на коліна. Крізь шестидюймовий розріз б’є кров. Він хапається за нього, і ще більше крові біжить у нього між пальців. Він падає на бік, потім перекочується на турецький килим. Не без внутрішнього задоволення Морріс думає: «Цю пляму ти ніколи не відмиєш, друзяко».

Енді верещить:

— Ти ж сказав, що не чіпатимеш мене!

Морріс на мить замислюється й хитає головою.

— Навряд чи я висловився саме так, хоча, імовірно, так, припускав це. — Із серйозною щирістю він вдивляється в перекошене обличчя Енді. — Вважай це ліпосакцією нашвидкуруч. І в тебе все ще є можливість залишитися живим. Для цього тобі всього лише потрібно віддати мені записники. Де вони?

Цього разу Енді не намагається робити вигляд, що не розуміє, про що говорить Морріс. Ще б пак, коли зад палає вогнем, а з-під стегна тече кров.

— У мене їх немає!

Морріс стає на одне коліно, обережно, щоб не потрапити в калюжу крові, що розростається.

— Я тобі не вірю. Вони зникли, залишилася тільки скриня, у якій вони лежали, і ніхто не знав, що вони в мене, крім тебе. Тому я запитаю ще раз, і якщо ти не хочеш побачити власні кишки й те, що ти їв на ланч, гарненько думай, що відповідаєш. Де записники?

— Їх знайшов пацан. Це не я, це хлопчисько. Він живе у твоєму старому будинку, Моррі! Напевно, він знайшов їх у підвалі або ще десь!

Морріс дивиться на бліде обличчя свого давнього приятеля. Він шукає брехню, але ще намагається впоратися із цією несподіваною зміною обставин. Це як крутий лівий поворот машини на швидкості шістдесят миль на годину[86].