Право на другий шанс - Тая Смоленська
Втома бере своє, я засинаю, правда ненадовго. У ліжечку починає хникати донька, я забираю її до себе і разом з нею знову провалююся в сон. Незвично спати допізна, зазвичай Аня прокидається раніше за мене, але сьогодні вона швидше за все вловлює мій стан і вирішує дати мені відпочити довше.
З сну мене вириває різко. Від того що відчуваю, що в кімнаті не одна. Погляд, спрямований на мене, практично відчутний. Спалює зсередини. Я відкриваю очі і натикаюся на Артема. Він похмуро дивиться на мене. Від вчорашньої п'янки ні сліду. Лише гнів і обурення виразно відображаються на його обличчі.
Я злякано смикаюся в ліжку. Насилу ковтаю слину. Передчуття чогось поганого не покидає мене.
- Що? - Питаю його з викликом і поправляю лямки на нічній сорочці.
А потім помічаю в його руках аркуш паперу, який він стискає з такою силою, що кісточки на пальцях побіліли. Проходить всього кілька секунд перед тим, як до мене доходить що саме це за документ.
Боже!
Свідоцтво про народження Ганнусі. Я вчора не встигла до кінця розібрати наші речі і просто кинула на журнальний столик файл з нашими документами. І ось тепер їх знайшов Артем. А там справжня дата народження дочки. І не складно зіставити факти, щоб здогадатися хто її батько.
Я злякано пялюсь на нього. Потрібно щось сказати. Але що? Я взагалі мріяла щоб такого ніколи не сталося.
- Чому ти так на мене дивишся? - тремтячим голосом питаю я, зображуючи здивування. Сама ж відкидаю обережно в бік край ковдри, щоб не розбудити дочку.
Тягнуся за халатом і швидко зав'язую пояс навколо талії. Кивком вказую Артему слідувати за мною в вітальню, щоб своїми розмовами не розбудити дочку.
- Так що сталося?
- Це ти мені скажи, Полю, - їдко відповідає він, а потім кидає свідоцтво про народження прямо мені в обличчя. - Не спала ні з ким значить під час нашого шлюбу, так?
На його скронях, шиї здулися вени від гніву. Він весь почервонів. Насилу себе стримує.
Мені хочеться сказати що це справи минулих днів, але я раптом ясно розумію що це найкращий момент розібратися у всьому і поставити всі крапки над «i».
Я схрещую руки на грудях, збираюся з духом щоб озвучити те, що думала ніколи не скажу.
- Яя ні з ким не спала, Артем, - важко зітхаю я.
- Якщо вірити даті народження, дитина була зачата за півтора місяці до нашого розлучення! - кидає мені в обличчя звинувачення колишній чоловік, пропалюючи мене гнівним поглядом.
Я піднімаю на нього виразний погляд.
- Я не зраджувала тобі, Артем, - хмикаю я і підходжу до кавоварки. Спокійної розмови не вийде.
- Але тоді як ти поясниш це? ...
Він раптово замовкає. Дивиться на мене з недовірою. Дихає важко і часто.
- Чому в рядку «батько» стоїть прочерк? - глухим голосом запитує він.
- Тому що я не хотіла бачити батька Ані і не хотіла щоб він дізнався про її існування, - з викликом заявляю я.
- Хто її батько, Поліна?
- А ти як гадаєш? - бурчу я і відвертаюся. Хапаюся пальцями за стільницю, тому що ноги перестають тримати мене.
- Ти зараз жартуєш? - доноситься з-за спини.
- Якби ти, Артем, не вештався по готелям зі своєю коханкою, не спав з нею поки я чекала тебе вдома, я б неодмінно повідомила тобі радісну новину .Що я вагітна. Від тебе, - я різко розвертаюся обличчям до нього і сміливо зустрічаюся з ним поглядом.
Ось і все. Правда сказана. Дороги назад не буде. Залишається лише сподіватися, що ми вирішимо все як дорослі люди.
В голові пролітають картинки того, як я застала його з Алісою. І я відчула такий же укол болю як в минулому. Він нікуди не подівся.
- Про що ти? - з недовірою дивиться на мене Артем.
- Не треба ось цього, годі! Я бачила тебе. З нею. В той день коли дізналася про вагітність і помчала в офіс щоб з тобою поділитися новиною, - я відчуваю як підступає істерика. В очах розпливається через сльози. Я немов знову перенеслася в минуле і пережила зраду чоловіка. - Ти вийшов з неї з готелю, лапав її за дупу і цілував. Я все бачила, Артем! І це був не єдиний раз коли ти з нею зустрічався!
Артем після моїх слів блідне. Всі фарби сходять з його обличчя. Він прикриває очі, робить глибокий вдих. Ми обидва на взводі. За крок від того щоб вибухнути.
- Давай по порядку. Ще раз, - повільно вимовляє він сівшим голосом. - Аня моя дочка? Як таке можливо? Чому ... чому ти не сказала мені, Поліна? Ти взагалі збиралася мені повідомити про те, що у мене росте дитина? Як ти могла так вчинити?
Звинувачувальні нотки в його голосі дратують.
- А як ти міг так вчинити? Після стількох років шлюбу? Спочатку, як виявилося, ти брехав мені про те що лікувався від безпліддя, потім я застаю тебе з коханкою! Знаєш як мені було боляче дізнатися про це? Та я жити спочатку не хотіла! Мене тільки думка про дитину і тримала. Аня була моїм стимулом рухатися далі.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно