Розбивши її життя (частина 2) - Сафо Мелі
Ася підняла голову з моїх грудей і подивилася на мене:
– Семенов, три місяці – це нісенітниця. Ось у мене сексу більше десяти років не було.Ти можеш собі уявити, як це?
Я завис. В прямому сенсі. Десять років?! Як це взагалі можливо для молодої здорової жінки?
– Тобто? Ви з чоловіком десять років не…
– Тобто. Ми посварилися десять років тому. З того часу ми не жили разом, як чоловік та дружина. Він спав в іншій кімнаті і заводив собі коханок для задоволення своїх потреб.
– А ти? Нізащо не повірю, що ніхто не намагався підкотити тебе всі ці роки.
– Намагалися. Тільки я вирішила, що якщо мені не пощастило з тобою, а потім із Артемом, то більше й намагатися не варто.
Сказати, що я здивувався, це нічого не сказати. Я був шокований. Десять років! Це не реально. Тим більше для Асі, яка ніби створена, щоб її любили і дарували їй задоволення.
– Значить, надолужуватимемо. – я притягнув її до себе і поцілував у кінчик носа.
Це ж треба! Таке навіть в страшному сні важко уявити. Це можна порівняти лише з одним: вона подарувала мені свою цноту двічи, не інакше. На секунду я задумався про те, що між нами відбувається, і відчув неспокій.
– Знаєш, Асю, я зараз про що подумав? Аж злякався власних думок, по-справжньому. Уявив, що ми прокинемося вранці, і ти передумаєш.
– І не сподівайся. – вона міцно обвила мене руками і притулилася щокою до моєї щоки. – Але і ти пообіцяй мені, що все буде добре. Тому що я теж переживаю, що ти передумаєш.
– Все буде навіть краще, ніж добре, Касю. Обіцяю!
Вона подивилася мені у вічі, перевіряючи, наскільки я щирий з нею.
– Я тобі вірю, Льош. А тепер ідемо їсти, я дуже голодна!
Ми піднялися з ліжка, одягнулися та пішли на кухню. Слухняна Мері спала в проході, де ми її й залишили. Ася нагріла вечерю, і ми сіли за стіл.
– Можна я поставлю тобі одне питання? – запитала Ася, серйозно заглядаючи мені в очі.
– Я хочу, щоб ти їх задавала. Я дуже хочу, щоб ми були відвертими один з одним. Але за умови, що питання не спричинить сварки. Я боюся, щоб ти мене не запитала – моя відповідь може стати приводом для образи. Тож давай спробуємо говорити спокійно, чути одне одного та розуміти. Добре?
– Добре.
– Задавай! – я взяв ножа і, відрізавши шматочок найніжнішого м'яса, поклав його в рот.
– Тоді, двадцять років тому ти кохав мене?
Чомусь я відчував, що її питання знову буде звернене до минулого.
– Тоді, Касю, я не знав, як назвати свої почуття до тебе. Швидше за все, я був у тебе дуже закоханий. Коли все сталося, мені теж було дуже боляче, я землю жер у полі за селом від безвиході та розпачу. Потім змусив себе забути, вигадав купу виправдань всьому. А те, що це було кохання, я зрозумів, коли читав твій щоденник і усвідомив, що ти – найкраще, що зі мною траплялося, що без тебе життя спустіло і стало сірим.
Я замовк, дивлячись у тарілку.
– Отже, якби щоденник не знайшов, то ніколи б не повернувся? – голос Асі затремтів. Потрібно цю розмову закінчувати, інакше зараз усе зіпсуємо.
– Я не знаю, Ась, чесно. Визнаю, це був великий стимул. Але ще були зустрічі з Романом, Наталкою, і в решті з Алісою в аеропорту. Навіть якби я не знав про щоденник, то це твоє фото – воно вирішило б усе. Давай більше не будемо гадати, що було б якби. Ми нарешті разом – і це головне.
Ася кивнула, але ця розмова значно знизила настрій і їй, і мені. Ми продовжували мовчки їсти. Потрібно вигадати іншу тему для розмови, але мене теж мучило одне питання.
– Можна я також спитаю?
– Звичайно. – Ася поклала виделку і подивилася на мене.
– Ви з Артемом вже розлучилися?
Ася раптом широко посміхнулася.
– Боїшся, що на обрії з'явиться ревнивий чоловік? Я ж тобі вже розповіла, нас давно нічого особистого не пов'язує.
– Я не боюся. – усміхнувся я їй у відповідь.
– Тоді чому так напружився, коли питав?
– Нервую. Заміж покликати хочу. – повністю серйозно відповів я.
Ася завмерла і від подиву широко розплющила зелені очі.
– Може ми спочатку... – нарешті знайшлася вона, – якось поживемо разом, звикнемо один до одного.
– Ні.
– Льош…
– Ні, Асю. Тому є кілька причин. По-перше, у нас було достатньо часу та можливостей перевірити свої почуття. По-друге, я хочу, щоб ти була моєю, щоб назавжди разом, розумієш?
– Так, але…
– І третє, – я серйозно глянув у вічі Асі, – я хочу, щоб наші діти народилися у шлюбі.
Вона розслабилася і засміялася.
– Семенов, які діти? Ти знову? Скільки взагалі можна жартувати на цю тему?
– А я і не жартую. Чи я щось упустив, і ти п'єш таблетки?
Ася раптом застигла і зблідла. Потім взяла себе в руки і довго дивилася мені в очі, намагаючись собі щось зрозуміти. Я відчував, як коліна тремтять. Я, чорт забирай, знову зірвався і тисну на неї. Бачачи її реакцію, боявся, що налякав її, і вона мене зараз пошле куди подалі. Подумки схрестив пальці і, дивлячись їй у вічі, повторював про себе: «Будь ласка, Асю, будь ласка!», коли раптом почув її тиху відповідь:
– Добре, Льош. Клич. Я згодна.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно