Кінець світу: Естелла - Nilett

Міллер днями та ночами сиділа у своїй лабораторії яку їй «люб’язно» надали в Естеллі, аби віднайти головний код ДНК у вірусі, та нарешті створити бодай якийсь антидот від зарази яка поглинула світ з головою. За для досягнення потрібного результату, їй надали безліч зразків крові, в першу чергу надаючи перевагу всім мутованим найвищого рівня, або ж іншими словами, людиноподібних монстрів по типу Аарона або ж Вайлет чи Кеті з Шоном.

Жінка була хоч і не позбавлена руху та не мала статусу ув’язненої, але все ж чотирьох стін здебільшого ніколи не покидала, а якщо й мала плани, зазвичай її супроводжували бодай двоє осіб аби забезпечити захист через ненависть людей до її особистості.

Еліас як і було заплановано, зі своїм молодшим братом взяли на себе ролі завідуючих у Першому районі, фактично більше не маючи змоги повернутися до стін цитаделі яку вже, мабуть, вважали своїм домом. На перший погляд, навіть здавалося, ніби їх відіслали у заслання, хоч це й було не так.

У перші дні, Елі давалося важко керування, адже Шон зробив заяву, що саме старший має бути головнішим та усім заправляти. Він часто панікував, не міг тверезо мислити або ж віддавати чіткі накази, прагнув сам все вирішити аби полегшити людям життя. Мав чи не маленьке бажання знову випити чогось міцного та розслабитися. Але вже десь за тиждень він більше втягнувся та припинив скиглити, порівнюючи свою теперішню роль з попередньою, яка не так сильно й мабуть, відрізнялася. Особливо він зрозумів це, після першого сигналу по рації від Крістофера, де той волав на рудого через відсутність звіту або бодай якого знаку життя. Це дало зрозуміти Еліасу одразу декілька речей: По перше, Кріс переживає чи правильно він керує тим, що йому дали. По друге, Боу ще й має нерви через зникнення Елі з поля зору. Надто вони вже звиклися один до одного. І хоч обом було важко по два фронти, вони трималися, та давали силу ще й іншим.

Вайлет же ж намагалася якомога більше поринати у сни, та віднайти там Анджелу, з надією та вірою у те, що вони зможуть домовитися про перемир’я, ну або ж бодай блондинка зможе помітити хоч якесь слабке місце маленького людиноподібного монстра, чийого тіла вони так і не могли ніде знайти. Але успіхів вона так і не добилася. Мутована не збиралася виходити на зв’язок, розмовляти чи банально давати про себе знати. Це було справжнє мовчання. Яке всіх змушувало нервувати ще більше.

* * *

Ранкове сонце пробивалося крізь темні занавіски невеличкого вікна у кімнаті що, знаходилася на даху. Вайлет втомлено розплющила сині очі, цього разу сподіваючись побачити мирне небо, почути тишу без гулу монстрів десь за стінами, та уловити тихий спів пташок. Але на превеликий жаль, сни для того і сни, щоб було про що помріяти у реальному житті.

Дівчина поворухнулася у ліжку, повільно намагаючись сісти, і у цей же ж час зі спини за талію її обійняла сильна чоловіча рука, та почулося легке невдоволене бурчання. Кожного разу як вона намагалася тихо вилізти з під ковдри та покинути кімнату непоміченою, Аарон ображено починав дивитися на свою дівчину, очікуючи коли ж вона погляне на нього у відповідь. Йому здавалося, ніби подібним чином, Вайлет намагалася уникнути розмов про те, що між ними відбувається з дня на день. Його це відверто дратувало.

— Знову тікаєш?

— У мене багато справ. – її тихий та урівноважений голос, як завжди заглушувало лише її відвернене обличчя.

— Із самого ранку? Кожен день? – Цього разу, Вайт мав намір обговорити наболіле як слід. – Не вірю я у подібну заклопотаність як не розказуй.

— Крісу важко. У нього немає помічників. Ти й сам це чудово знаєш.

— У нього їх достатньо. – Аарон нарешті сів у ліжку, відтягуючи руку від тіла дівчини. Він широко зівнув, ледь прикриваючи рота долонею. Гострі зуби знову показали себе у всій своїй красі. Не найприємніше видовище для людей зі слабкими нервами.

— Вони чужі. І не розуміють його мислення.

— Це ти не розумієш того, що хоче він. А бажаєш влізти у його плани та переписати їх так аби вони пасували тобі. Не думаєш, що досить так робити? Він вже дорослий хлопчик, який за собою сотні веде.

— Ну і що ти хочеш цим досягти? Мене вибісити? Чи може принизити? Сказати, що я знову всім командувати хочу? – Вона невдоволено зітхнула, а плечі напружилися. Голос затремтів, але було не ясно чи то від незручності або ж більше від гніву.

— Не варто ставити питань, на які й сама знаєш відповідь. – голос юнака звучав тихо, але рішуче.

— А може я дійсно не розумію ходу твоїх думок, тому хочу чути на пряму. – Хоч вона й досі не дивилася на Вайта, той з кожним словом дедалі більше розумів, що вона саме розгнівалася, а не засмутилася.

— Ти, мабуть, на світі єдина, хто мене розуміє, хоч і бреше на ліво та на право що це не так. Тому годі верзти дурниці.

— … – Вайлет не кваплячись натягнула на себе частину простирадла аби прикритися, перш ніж повернутися до нього ледь не всім корпусом. — Ну і про що пан загадковість хоче побазікати зі своєю слугою?

— Нам варто обговорити дещо важливе. Те, що стосується лише нас двох.

— Тоді кажи.

— Що для тебе означає «ми»?

— Перепрошую? – здивовано, її очі розширилися. – Не впевнена, що зрозуміла твоє питання.

— Тоді я його тобі перефразую. Чи існує у твоєму понятті окрім «ти» та «я», саме вислів «ми» чи «нам»?

— Тобто, тебе цікавить, чи ставлюся я до тебе як до рівного собі?

— Можна й так це тлумачити.

— Чому ти раптом згадав про це? Я думала тут все очевидно раз я сплю з тобою, а не з іншими.

— Може даси чітку відповідь замість того як ходити колами за для уникнення відповіді?

— Добре. Хочеш відповідь, буде тобі відповідь. Але будь готовий знудитися, адже я люблю підходити здалеку.

Вперше від початку розмови, Вайлет рішуче глянула на обличчя свого співрозмовника, рукою стискаючи простирадло, яке прикривало її тіло від хижого зору.

— Якщо пригадуєш нашу першу зустріч, то я пропонувала тобі стати моєю живою зброєю і ти погодився. Тоді, у мене й у планах не було тримати тебе поруч із собою, дозволяти розмовляти зайвий раз, огризатися, або ж банально робити те, що заманеться. У мене було лише єдине бажання: Контроль. Я хотіла, аби все йшло так як того хочу я. Бо я знала чим все може обернутися. Але… Кожен день, проведений із тобою давав зрозуміти, що вже й так змінилося ВСЕ. Нічого не буде так як я того хотіла. Це мене лякало. А потім, вірус уразив і мене, я потрапила до Міллер, підмовила Шона на зраду, втекла, зрозуміла, що Анджела хоче саме мене. Я знову відклала власні почуття на задній план. Власні страхи, параноя, почуття провини… Все це, змушувало мене на підсвідомому рівні відштовхувати тебе та уявлення про спільне майбутнє. Можливо, я навіть очікувала дня, коли ти наважишся першим озвучити основну проблематику існування «нас». Пари як правило, тримаються на взаєморозумінні, поки ми тримаємося лише на фізичному контакті, адже морально надто виснажені аби думати про це. Хоча навіть так, ти, мабуть… Даєш у це все куди більше за мене. – Вайлет зітхнула – Думаю, я б зараз мала вибачатися за свій характер, поведінку, холод, але ти мене знаєш, не буду цього робити.