Грішна - Тесс Геррітсен

Прибігла Айрін, підхопила його на руки.

— Енджело, ви певні, що вам не треба допомогти з куховарством? — спитала вона, відчайдушно сподіваючись утекти з галасливої вітальні.

Енджела, зайнята обсмаженням трубочок для каннолі, відповіла:

— Навіть не думай про це! Просто побудь із хлопчиками.

— За ними може подивитися Майкл. Він усе одно нічого не робить, тільки телевізор дивиться.

— Ні, сядь у вітальні й відпочинь. У нас із Джейні все під контролем.

— Якщо ви впевнені…

— Впевнена, впевнена.

Айрін зітхнула й вийшла. Малюк крутився в неї на руках.

Джейн почала розкочувати тісто для ньоків.

— Знаєш, мамо, вона щиро хоче допомогти.

Енджела дістала хрумкі золоті трубочки з олії й поклала на паперовий рушник.

— Краще нехай пригляне за дітьми. У мене тут своя система. Вона й не знатиме, що як робити.

— Авжеж. Просто як я?

Мати розвернулася до неї, з ложки з дірочками скапувала олія.

— Звісно ти знаєш.

— Тільки те, чого ти мене навчила.

— Невже цього мало? Я погано впоралася?

— Ти знаєш, що я не це маю на увазі.

Енджела критичним оком глянула, як дочка розрізає тісто на дюймові квадратики.

— Думаєш, мати навчила Айрін робити такі ньокі?

— Навряд чи, мамо. Вона ж ірландка.

Енджела пирхнула.

— От тобі ще причина не пускати її на кухню.

— Гей, ма! — стукнув у двері Френкі. — Маєш що пожувати?

Ріццолі підвела голову, побачила, як на кухню ввалився її старший брат. Він мав вигляд справжнього морпіха, накачані плечі були не вужчі за холодильник, до якого він саме зазирав.

— Невже ви вже прикінчили всю тацю? — спитала вона.

— Нє, ті малі розбишаки замацали брудними руками всю їжу. Я тепер це не їстиму.

— На нижній полиці є ще салямі та сир, — сказала Енджела. — А у мисці на столі — смажені перці. Склади ще одну тацю.

Френкі взяв із холодильника пиво, відкрив банку.

— Можеш зробити, ма? Не хочу пропустити останню чверть.

— Джейні, приготуй їм закуски, добре?

— Чому я? Він наче не надто зайнятий, — завважила Джейн.

Але Френкі вже вийшов з кухні і, певно, влаштувався перед телевізором, цмулячи пиво.

Вона пішла до вмивальника, змила борошно з рук. Світлий спокій, що оповивав її ще мить тому, зник, поступившись знайомому роздратуванню. Вона нарізала свіжу моцарелу кубиками, а салямі — майже прозорими скибочками й розклала на тарілці. Додала гірку смажених перців і жменю оливок. Не більше, інакше в чоловіків попсується апетит.

«Господи, думаю як мама. Якого біса мене має хвилювати їхній апетит?»

Джейн віднесла таріль до вітальні, де її батько та двоє братів розвалилися на канапі, скляними очима втупившись у телевізор. Айрін біля ялинки навколішки збирала крихти печива.

— Мені так прикро, — сказала вона. — Дагі впустив його на килим, перш ніж я встигла підхопити…

— Слухай, Джейні, — втрутився Френкі. — Може, відійдеш? Гру затуляєш.

Вона поставила закуски на столик, забрала тацю з їжею, зараженою бактеріями малюків.

— Знаєте, — мовила вона, — хтось із вас міг би допомогти Айрін із хлопчиками.

Майкл нарешті підвів до неї голову, подивився затьмарено.

— Га? А, так…

— Джейні, відійди, — повторив Френкі.

— Не відійду, поки не скажеш «дякую».

— За що?

Вона схопила тарілку, яку щойно поставила.

— Показую, якщо ти не помітив…

— Гаразд, гаразд. Чорт забирай. Дякую.

— Прошу.

Ріццолі грюкнула таріллю об стіл і пішла на кухню. У дверях зупинилася, озирнулася на сцену у вітальні. Різдвяна ялинка мерехтить вогнями, під нею лежить гора подарунків, немовби приношення великому богові достатку. Троє чоловіків вгрузли в канапу перед телевізором, набиваючи роти ковбасою. Двійнята крутилися по всій кімнаті, мов дві дзиґи. А бідолашна Айрін ретельно відшуковувала останні крихти, і пасма красивого рудого волосся вибилися з колись охайного хвоста.

«Це не для мене, — подумала Ріццолі. — Я радше помру, аніж стану ув’язненою в цьому жахітті».

Вона втекла на кухню, поставила тацю на стіл. Постояла трохи, глибоко дихаючи, намагаючись позбутися жахливого відчуття клаустрофобії. І водночас свідома тиску на сечовий міхур. «Я не можу дозволити, щоб це сталося зі мною, — подумала вона. — Не можу перетворитися на Айрін, виснажену, замацану маленькими брудними руцями».

— Що сталося? — запитала Енджела.

— Нічого, мам.

— Що? Я бачу, що щось не так.

Джейн зітхнула.

— Френкі мене страшенно бісить, ти це знаєш?

— А не можна знайти приємнішого слова?

— Ні, це найточніше слово для того, що він робить. Хіба ти не бачиш, який він придурок?

Енджела мовчки дістала останні трубочки для каннолі, відклала їх схолонути.

— Ти знала, що він ганявся за нами з Майкі по будинку з пилотягом? Любив до всирачки лякати Майка, розповідаючи, що засмокче його всередину. Той верещав, мов скажений. Але ти ніколи цього не чула, бо Френкі робив так лише тоді, як тебе не було вдома. Ти не знала, як огидно він поводився з нами.

Мати сіла за стіл, пильно подивилася на квадратики тіста, нарізані її дочкою.

— Я знала, — мовила вона.

— Що?

— Знала, що він поводився з вами не дуже добре. Що він міг би бути кращим братом.

— І йому все сходило з рук. Ось що нас тривожило, мамо. І досі тривожить Майка — те, що Френкі завжди був твоїм улюбленцем.

— Ви не розумієте Френкі.

Джейн зареготала.

— Я його чудово розумію.

— Сядь, Джейні. Ну ж бо. Ліпитимемо ньокі разом. Так швидше.

Ріццолі зітхнула, опустилася на стілець навпроти Енджели. Мовчки, з обуренням почала посипати ньокі борошном, притискаючи посередині пальцем. Чи ж може кухар лишити кращий слід, ніж власний злий відбиток на кожному шматочку?

— Ти маєш ставитися до Френкі поблажливіше, — сказала Енджела.

— Чому? Він мені поблажок не дає.

— Ти не знаєш, що він пережив.

— Я наслухалася про його морпіхів більше, ніж хотіла того.

— Ні, я про дитинство. Про те, що сталося, коли він був зовсім маленький.

— А щось сталося?

— Я досі аж холону, як згадаю, як він ударився головою об підлогу.

— Що, він з ліжечка випав? — Джейн засміялася. — Це пояснює його айк’ю.

— Ні, це не смішно. Усе було серйозно, дуже серйозно. Вашого тата не було в місті, і я мусила сама везти Френкі в лікарню. Вони зробили рентген і виявили тріщину, ось тут. — Енджела торкнулася голови, лишила в темному волоссі борошняний слід. — У черепі.

— Я завжди казала, що в нього дірка в голові.

— Кажу тобі, Джейн, це не смішно. Він мало не помер.

— Він надто паскудний, щоб померти.

Мати опустила очі на миску борошна.

— Йому було всього лиш чотири місяці.

Ріццолі