Характерник - Дмитро Чорнота
Северин, попихкуючи люлькою, заглибився у свої думки. Починаючи цю розмову, він спеціально заговорив про повернення на Січ. Паливода хотів дізнатися, що в цій небезпечній подорожі зрозумів його джура. І виявилося, що Лесь зрозумів багато. Він зрозумів, що життя – це не тільки він та те, що його оточує. Він молодий, сильний та здоровий. А значить може допомогти комусь іще крім себе самого. Майбутнє Батьківщини залежить від зусиль кожної окремої людини. Звісно, можна просто поїхати на Січ і нехай хтось інший розв’язує проблеми. Але, до тих пір, поки Колокольников залишається тут отаманом, Україна має під боком підступну змію від якої невідомо чого чекати. Тому залишати його тут не можна. Так, це буде небезпечна авантюра. Може навіть остання. Але такий ризик чи така смерть буде чогось варта.
- Северине, - почув він голос джури крізь дрімоту, - ти поспи, а я почергую.
Северин не проти. Треба поспати. Він дуже стомився. Почергуй, молодий козаче. Я зараз відпочину і зміню тебе. Ти теж відпочинеш.
За цими думками Паливода заснув.
Не бачив цього разу характерник снів. Його фізична та моральна втома давалась в знаки. Мозок відпочивав і не радував своїми чудернацькими вигадками.
Годин з дев’ять проспав Северин. А коли очі відкрив, то побачив Леся, що сидів на краю печери і дивився на обрій.
- Ого, скільки це я проспав, що сонце через зеніт вже перекотилось?
- Головне щоб виспався бо невідомо коли знову вдасться, - відповів Лесь.
- Чому ж не розбудив щоб я тебе змінив?
- Для чого ж будити? Так спав міцно. А часу у нас вдосталь.
- Теж правда. То тепер ти лягай, а я початую. Все тихо було поки я спав?
- Тихо як на морському дні. А відпочити не відмовлюсь. Я тут ще трохи води натягав та невелике прання влаштував. Он воно вже все й висохло майже. Є свіженька тканина, перев’яжи рану.
Лесь, все ще щось розказуючи Северинові, мостився в належаному місці, а коли його голова торкнулась шапки, що слугувала подушкою, тут же замовк бо миттєво заснув.
Добрий малий. Не будив побратима, поки той відпочивав. До останнього чекав та терпів. Ясно ж, що й сам смертельно стомлений. А ще й зайняв себе он справами різними. Не ледачий, вихований та сміливий. От так пощастило характерникові зустріти такого джуру на своєму шляху. Будуть люди з нього.
Паливода вмився, перев’язав рану, пройшовся недалеко навкруги щоб огледітись та розім’ятись. А потім сів на краю печери, де до того Лесь сидів і закурив люльку.
Наступні години, поки Лесь відпочиває, Паливода проведе в глибоких роздумах, певною мірою, в медитативному стані. За останній час сталося багато всього, про що варто подумати. Особливо ж турбувала характерника пригода з отаманом Колокольниковим. Неприємною несподіванкою стало те, що той виявився настільки сильним. Скоро знову доведеться з ним стикнутися і не можна, щоб отаман і цього разу так легко його контролював. Є про що подумати характернику Северину Паливоді.
Лесь прокинувся, коли почало сутеніти. Час іти. Вже цієї ночі потрібно дістатися до станиці.
- По одному з тим триклятим Колокольниковим дуже важко буде впоратися, - заговорив Северин вже коли вони їхали дорогою. – Тому необхідно вдарити вдвох.
- Зрозуміло. А чому ти так про це мені говориш? Ясно, що вдвох.
- Я не про те, - Паливода помітив, що хлопець наче трохи образився, - ти завжди був поруч і не підводив мене. Просто нині ситуація серйозніша, ніж до цього і більш непередбачувана. Тому може скластися так, що смертельного удару доведеться завдати саме тобі.
Лесь мовчав. Він про щось подумав, а потім відповів:
- Значить завдам. Завжди буває перший раз. Моя рука не здригнеться.
- Це може бути не так просто як здається. Я знаю.
- Слухай, я не знаю як це буде чи як це відбудеться, але точно знаю, що за необхідності зроблю все що треба. Я хочу стати козаком. Козаки не зупиняються перед труднощами. Вони борються всіма способами за свободу та рівність. Якщо для досягнення такої високої мети потрібно зважитись на вбивство, я зважусь. Тим більше, що вбивати доведеться не безневинного, а холоднокровного пройдисвіта й запроданця.
- Добре, синку. Це добре.
Слова хлопця певною мірою заспокоїли Северина. Він не хотів би, щоб Лесь когось вбивав. Він не планував якоїсь посвяти чи чогось такого. Навпаки, Северин волів би, що б цей момент взагалі не настав або настав якомога пізніше. Але часи зараз складні й конкретно нинішня їхня ситуація теж дуже непроста. Всяке може трапитися.
Паливода струснув головою. Потрібно звільнитися від цих думок. Сумніви всілякі все одно ні до чого не приведуть. Впевненими кроками вперед! І одна справа долати перешкоди на шляху чи обдумувати як ті перешкоди здолати, а зовсім інша – піддаватись сумнівам. Чи так, чи не так? Як його краще й що робити чи зробити? Це зайві непотрібні думки, які заважають жити й мислити. Так можна сумніватися в кожному наступному кроці. Чи хтось задумується над тим в чому різниця між мисленням над подоланням труднощів та сумнівами. Сумніви – це коли хочеш зробити крок, але сумніваєшся: може не треба, а раптом на щось гостре наступлю, а може посковзнуся та ще бог знає скільки всього може трапитись. А подолання труднощів – це коли: так, треба йти далі, робити наступний крок, щоб не наступити ні на що гостре, треба уважно дивитись під ноги, а якщо вже наступлю, то потрібно буде діяти відповідно: оціню на що наступив, які маю наслідки, а тоді вже вирішу як діяти. Думки про одне і те ж, але розглядається одна і та ж ситуація під різними кутами та з різним настроєм. Ось і весь секрет, ось і вся різниця. Мета має бути – ВИРІШЕННЯ, а не виправдання.
