Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

- Так, - кивнула, згадуючи момент падіння балки. Зараз без емоцій подивитися на це було навіть цікаво з професійної точки зору. Вразилася тому, що Дорайн розглядав силу хлопчика у момент безпосередньої загрози його життю. - Якщо направити його енергію в потрібну сторону, допомогти йому правильно керувати нею, то він зможе досягти шостого, а то й сьомого рівня.

- Згоден, - кивнув ректор. - Мені здається, що Клод не один такий у Годамн, а під наступну перевірку можете потрапити ви, тому хотів попередити вас, Елері, щоб не розслаблялися.

- Врахую це, - я натягнуто посміхнулася, опустивши очі. Мандраж перед своєю першою лекцією повернувся. Демон ніби відчув це і зробив крок ближче, схилив голову і довірливо промовив:

- Я можу знову віддати вам стража. Здається, дітям він сподобався. Тим більше цього разу я впевнений, що змій витримає не одне прокляття.

- Ні, - я злякано зробила крок назад і протестуюче змахнула руками: - Не треба, Дорайн. Я можу впоратися сама! Вам не варто так дбати про мене! Навколишні вже запідозрили, що між нами є якісь стосунки, окрім ділових.

Погляд темно-сірих очей похолов. Блискучі порошинки сповільнилися, ніби потрапили в желе і тепер майже не переміщалися всередині візерункових райдужок.

- Вам настільки огидні такі чутки? - Уточнив чоловік, невідривно дивлячись мені в очі. Я зніяковіла:

- Ні, просто… адже ми лише колеги… - я відчула як щоки заливає непрошений рум'янець і швидше опустила голову: - Між нами не може бути ніяких стосунків. Ви ректор, а я — викладач.

- Що ж, - Дорайн повільно видихнув, потім тихо погодився: - Нехай буде так, як ви кажете.

Потім він розвернувся і стрімко вийшов з аудиторії.

- Ти чого мужика образила? - діловито поцікавився Геррі, дивлячись услід демонові. Я нагородила приятеля гнівним поглядом, але нічого відповідати не стала, подавшись у бік потрібного мені кабінету.

Цікаво, а чому Дорайн не думає про свою наречену, яку може образити інтрижка з людиною? Або з чого вирішив, що мене тішить увага зарученого демона?

***

Перевірка на придатність почалася з самого порогу кабінету. Тільки дивом я вловила відлуння заклинання. Зупинившись, за крок від дверного отвору опустила голову і переконалася, що для мене натягли магічну мотузку, об яку мені передбачалося спіткнутися. Вже збиралася прочитати заклинання, що нейтралізує плетіння, але раптом стало цікаво, хто ж так спритно зумів його накласти та сховати. Якби Йозеф не розвивав у мені параною протягом двох років, напевно, лежала б я зараз на підлозі кабінету. Озирнувшись, помітила учнів, що чекали зовні аудиторії та всередині, вдала, що поправляю костюм, а сама спустила з плеча Геррі.

- Ти чого? - здивувалося звірятко, не здогадуючись про хід моїх думок.

– Іди перший, – пошепки попросила я, активуючи магічний зір, щоб  відстежити енергію пастки. Компаньйону, подумки попросивши у нього вибачення, пояснила: - Прикмета така - на удачу перед собою хороброго звіра пускати.

- Знущаєшся наді мною, - ображено пирхнув Геррі, але все ж таки попрямував до кабінету: - Гаразд, перевірю для тебе обстановку ... ааа!

Ледве звір торкнувся лапкою порогу як його підкинуло вгору, кумедно перевернуло в повітрі та впустило на підлогу. Після цього заклинання розсипалося. Я швидко озирнулася на всі боки, намагаючись знайти кому належала енергія, що наповнювала плетіння.

Вона знайшлась швидко. Моя знайома вокзальна злодійка сиділа на підвіконні за кілька кроків від кабінету і дивилася на мене з неприхованою ворожістю. Навколо пролунали розчаровані вигуки.

І чому мені здавалося, що буде трохи простіше? Розвіявши заклинання магічного зору, я нарешті пройшла до кабінету. Геррі застрибнув на стіл і обурився:

- Ти спеціально це зробила?

- Вибач, Геррі.

- А якби я загинув?

- Заклинання не несло смертельної загрози, - я розклала свої конспекти, готуючись почути дзвінок на урок, і викликала магічний журнал, але навіть не встигла його відкрити, а друг все голосив:

- Отак і довіряй тобі. А раптом я невдало приземлився б, згорнув шию, або пошкодив крила?

- Вони в тебе все одно марно висять, - несподівано прокоментував голос з боку парт. Я здригнулася і підвела голову. В той же момент пошкодувала про те, що насамперед не зазирнула до журналу. На моїй першій лекції, крім злодійки, був присутній і Клод Сано. Зараз він знущально дивився на Геррі: - Ти навіть не спробував злетіти, щур балакучий, значить крила у тебе атрофовані, отже марні!

- Я – куниця! - здибив шерсть мій компаньйон, підбігаючи до краю столу: - І своїми крилами розпоряджаюся тільки я. Ось хто тут справді марний, то це ти! Тільки й умієш обзиватися!

- Я - Проклятий! - посміхнувся Клод, і від цього в мене по спині пробігли мурашки. - Ми за визначенням марні, а ось тобі, пацюку, не завадило б узяти кілька уроків обзивань!

Сперечальників перервав дзвінок, що ознаменував початок лекції. Діти стали неохоче стягуватися в кабінет, а я так само стояла біля столу, задумливо дивлячись на Геррі та Клода. Кір сидів поряд з товаришем, він низько схилив голову над партою і щось малював у зошиті. Коли діти зайняли свої місця і без ентузіазму вивчали мене поглядами, я посміхнулася.

- Мене звуть міс Елері Міон, я ваш новий викладач медицини, а сьогоднішнє заняття пройде в оранжереї.

Учні здивовано перезирнулися, а я підхопила свою сумку й один підручник і попрямувала до виходу. Біля дверей озирнулася на розгублених дітей:

- Чи хочете годину сидіти в кабінеті?

Учні миттєво відмерли та поспішили за мною.

- Але за оранжереєю вже рік ніхто не доглядав, - несміливо подала голос маленька худа блондинка з тонкими рисами обличчя та запалими щоками, при погляді на неї створювалося враження, що малечу не годували.

- Тепер стежитимемо ми, - я постаралася посміхнутися дівчинці якомога життєрадісніше.

— Я не підписувався на таке, — буркнув Клод. Не дивлячись на нього я знизала плечима: