Українська література » » Невипадково - Стейсі Браун

Невипадково - Стейсі Браун

---
Читаємо онлайн Невипадково - Стейсі Браун
39. Добре разом

Заглиблена в свої роздуми, я помічаю, що ми приїхали лише коли машина зупиняється. Піднімаємось в квартиру Беннета. Він відкриває двері й пропускає вперед. Поки роздягаємось, він підходить впритул й ніжно огортає своїми мужніми руками. Мабуть це те, що мені потрібно було. Бо лише в його обіймах я відчуваю себе легко і безпечно.

- Переїжджай до мене, - промовляє, заглядаючи в очі.

- Чого б це? – здивовано питаю.

- Я буду спокійний, знаючи, що ти в безпеці, – зваблива посмішка з’являється на його обличчі, - до того ж, я знаю як зробити так, щоб в тебе ніколи не було сумних вечорів.

Він цілує палко. І тепло від його поцілунку проноситься тілом, відбиваючись мільйонами імпульсів щастя в серці.

- З тобою точно сумувати не доведеться, - відповідаю.

- Це означає «так»? – радісно питає.

- Я подумаю.

- Що тебе спиняє?

- Хоча б те, що у тебе їсти нічого. – сміюсь.

- Вже виправляю, - він широко всміхається й коротко цілує мене в вуста.

Бере свій телефон й замовляє вечерю в якомусь ресторані. Я усміхнено споглядаю за ним, й розумію, що з цим чоловіком мені ні сумувати, ні голодувати не доведеться.

- Готово, - гордовито промовляє, як тільки завершує розмову.

- Чудово. З першим завданням ти впорався. Тепер мені потрібна підказка де можна душ прийняти.

- Ходімо, - він бере мене за руку й проводить до ванної кімнати.

Залишившись на самоті, я занурююсь під струмені гарячої води. Тіло розслабляється, але думки не припиняють роєм гудіти в голові. Я все одно маю дізнатись більше про цього Люка Такера. Адже для того, щоб знати кого остерігатись, треба хоч щось знати про нього. Завтра неодмінно треба буде розпитати Сем, може вона щось знає. Та на сьогодні з мене досить. Втомилась думати.

Оскільки я не мала змоги потрапити додому, Беннет запропонував мені свій одяг. Витираюсь і вдягаю його футболку. І як же приємно вдягнути її й відчути його парфуми, що миттєво збуджують і переносять в спогади про нашу пристрасну близькість.

Виходжу з ванної і вже відчуваю аромати, від яких слинка тече. Беннет накрив на стіл. Та не просто розставив доставлену їжу, а зробив романтичну атмосферу, запаливши свічки і ввімкнувши повільну музику.

- Я і не знала, що ти такий романтик, - прямую до столу за яким він сидить, - якби знала, вдягла б щось інше.

Демонструю футболку на собі, яку він дав. Він піднімає очі й в них з’являється хижий запал. Я ж сідаю поруч з ним й нетерпляче оглядаю їжу, бо вже добряче зголодніла.

Беннет нахиляється до мене. Хапає за сидіння стільця й різко суне його до себе, разом зі мною. Стілець скреготить по мармуровому кахелю, а я здивовано кліпаю очима, ледь встигнувши схопитись за сидіння й не звалитись на підлогу. Він наблизив стілець близько до свого, й зробив це так легко, наче я пір’їнка. Розгублено дивлюсь на нього й не знаю чого очікувати. Та відчуваю, що тану в полоні темних очей.

- Тобі дуже личить моя футболка, – підхоплює мене й пересаджує собі на коліна, - так личить, що хочеться зірвати…

Він ще щось промовляє, цілуючи шию, і я вкриваюся сиротами, як тільки його дихання й вологі поцілунки обпалюють шкіру.

- Беннет… - промовляю, хапаючи повітря ротом.

- Ммм, - мурчить продовжуючи цілувати.

- Вечеря охолоне… - його поцілунки й палкі стискання збивають дихання так, що важко говорити.

- У мене тут є дещо гарячіше, - промовляє й знімає з мене футболку.

Дивиться в вічі й хапає стегна пальцями. В роті пересихає, нервово облизую вуста. Його погляд пронизує наскрізь. Не можу втримати стогін й прикушую губу. Його це ще більше заводить й він наполегливо цілує мене. Наші язики сплітаються і його пальці хапають ще сильніше, викликаючи черговий солодкий стогін. Тремтячими пальцями знімаю його сорочку й торкаюсь торсу. Його тіло напружене. Кожен м’яз натягнутий наче струна.

Я вже на межі. Збуджена до краю. Починаю ковзати стегнами по ньому й він ричить від цього. Хапає мене на руки й несе в спальню. В кімнаті суцільна темрява, але нема змоги думати про щось окрім задоволення, яке таке бажане нами обома.

Підійшовши до ліжка опускає мене на підлогу. Я легенько штовхаю його й він лягає, скидаючи з себе залишки одягу. Нахиляюсь до нього, нависаючи зверху. Він хапає й наближає різко до себе. Жадібно впивається губами, прикушуючи й викликаючи тремтіння по всьому тілу.

Я сідаю на нього й прогинаюсь від насолоди, що наповнює низ живота. Гаряче. Тягнуче. Він зминає груди цупкими долонями, ледь не до сліз. Звикаю до відчуттів. З кожним поштовхом вони стають більш рваними, більш жорсткими. Наближаючись до розрядки, заплющую очі й просто віддаюсь бажанням.

Солодкі стогони й рване дихання наповнюють кімнату. Перед очима все пливе й, здається, навіть тіло іскриться. В момент піку він промовляє моє ім’я і я падаю в його обійми. Лише зараз відчуваю сльозинку, що скочується по щоці. Добре… так добре ще ніколи не було. Лежу на його грудях і чую як вистукують наші серця. Моє та його. Майже однаково, швидко, невпинно. Всміхаюсь, коли відчуваю його ніжний поцілунок в скроню.

- Моя… - солодко промовляє.

Я опираюсь на нього й заглядаю в очі. Вони сяють. Навіть в темряві я бачу його пристрасний погляд.

- Мій… - промовляю, і солодко цілую.

Не можу надихатись ним. Закохалась… лише зараз усвідомлюю, що шалено й палко кохаю, бажаю, згораю… і він відчуває те саме. Я це бачу в його очах, відчуваю в його обіймах, приймаю в його піклуванні. Рахую кожну секунду аби закарбувати в пам’яті ці солодкі миті щастя, що вибухають маленькими феєрверками всередині.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Скачати книгу Невипадково - Стейсі Браун
Відгуки про книгу Невипадково - Стейсі Браун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: