Його нагорода - Лія Серебро

Глава 28.

-Мамо, став чайник! У нас гості!..- одразу з порога крикнула їй Анжеліка. Знімаючи верхній одяг і взуття, вона підморгнула Алексу, який, як їй здалося, був трішечки схвильований. Він стояв як укопаний із пляшкою шампанського, тортом, собачими ласощами і квітами для мами. Коли мама Анжеліки вийшла їм назустріч він, випередивши Анжеліку, голосно й чітко представився:

-Привіт, я Алекс! - одним рухом руки він простягнув букет квітів мамі.

-Здрастуйтееее...! А що сьогодні свято якесь, Анжеліко?" - вона подивилася здивовано на них обох з-під окулярів.

-Моя мама, Маргарита Юріївна! -усміхаючись, представила її Анжеліка.

-Я так розумію, це той твій таємний шанувальник, про якого так довго ти мені не хотіла розповідати? -вона стала пильно розглядати Алекса з ніг до голови.

Очевидно Алексу стало незручно, і щоб розрядити обстановку, він запитав:

-Маргарита Юріївна а де у вас кухня? Я віднесу туди продукти!

-Анжеліка, проведи Алекса на кухню, а в мене поки буде кілька хвилин, щоб привести себе до божеського вигляду.

Алекс, у свою чергу, був приємно здивований зовнішнім виглядом жінки. Вона не була такою старою і жахливою, як малювала йому його уява. Доглянута, затишна, світловолоса жінка, яка мала дуже гарний вигляд для своїх років. Він відзначив, як сильно Анжеліка була схожа на свою матір. Ті самі розкосі, зелені очі, колір волосся. Спостережливий погляд ювеліра, який звик до тонкої і мініатюрної роботи, навіть помітив, що і вії жінок були одного і того ж темно-коричневого кольору і прямої однакової форми.

Анжеліка намагалася вгадати реакцію матері на знайомство за її тоном, але завдання виявилося складним. Подумки заспокоївши себе і глибоко зітхнувши, Анжеліка повела Алекса на кухню.

-"Здається, твоя мати мені не рада!" - все ще хвилюючись, сказав їй пошепки Алекс, поки Анжеліка взялася за підготовку чаювання.

-Алекс, рано робити висновки! Не бійся. Якщо мама щось і висловить, то це слухатиму вже я! Вона ніколи одразу, відкрито не виявляє невдоволення людьми... - Намагалася заспокоїти його дівчина.

 Поки вони перешіптуючись намагалися вгадати настрій матері, Маргарита Юріївна, перевдягнувшись у затишний домашній костюм, стояла вже в дверях кухні.

-Ну ось! Зовсім інша справа! Гостей давно в нас не було! Я рада, що ти прийшов до нас, Алекс!

-Маргарита Юріївна! Ви маєте чудовий вигляд! - помітивши матір, вигукнув Алекс.

- Дякую. Я все хочу назвати вас молодою людиною, Алекс. Але бачу ви зовсім не схожі за віком на однокурсників Анжеліки. Скільки вам років, Алексе? - прямо запитала його мати Анжеліки.

 Весь цей час Анжеліка не наважувалася встрявати в їхній діалог, а мовчки спостерігала за ними.

-Тридцять п'ять, у лютому буде тридцять шість!

Алекс щосили намагався здаватися впевненим і спокійним, але під пильним поглядом Мргарити Юріївни, його впевненість випаровувалася з кожною секундою їхньої розмови. Ох вже ці дві жінки! Що Анжеліці, що її матері, знову вдалося змусити Алекса відчути себе юним, боязким, вісімнадцятирічним юнаком.

-"П'ятнадцять років..." - задумливо промовила мати Анжеліки, спрямувавши очі в підлогу і взявшись руками за боки. Її не здивувала відповідь Алекса про його вік. Вона начебто про щось посилено замислилася, зовсім про інше, ніби згадавши, що в неї є справи куди важливіші.

-Маам? Я накрию у вітальні? Ми купили смачний торт і свіже, ще тепле печиво!" - Анжеліка скористалася паузою в їхній розмові і вирішила розрядити обстановку. Вона знала, що Алексу буде незручно перед матір'ю, коли та дізнається, що він старший за неї.

Мама на кілька секунд відволіклася від думок, відомих тільки їй, перевела погляд на Алекса і сказала:

-Алекс! Я зовсім забула! Я не вигуляла Тайсона ввечері! Не міг би ти, поки ми з Анжелікою накриємо у вітальні стіл, ненадовго прогулятися з ним? Тут одразу біля будинку майданчик для вигулу собак, - раптом видала Маргарита Юріївна. -Мааам?

Анжеліка подивилася мовчки на матір і в її очах читався величезний знак питання. Зазвичай Маргарита Юріївна не перекладала ні на кого свої обов'язки, а тут попросила погуляти з Тайсоном, чоловіка якого вона впізнала буквально п'ять хвилин тому.

Маленький Тайсон, почувши слово "прогулянка", жалібно заскулив. Схоже йому було байдуже, з ким гуляти, аби вигулятися. Маленьке собаче серце зажадало прогулянку, кружляючи біля ніг Алекса.

Без зайвих запитань він одразу погодився на пропозицію жінки. Для себе Алекс зрозумів, що зараз доньку і матір, очевидно необхідно, залишити на деякий час наодинці. Можливо, у матері Анжеліки з'явилися питання, які вона не хотіла ставити в присутності Алекса. Але які вимагали негайної відповіді.

-Нуууу, де твій повідець, хуліган? Ходімо? - весело сказав Алекс.

Коли він вийшов і зачинив за собою двері, мати почала відразу засипати Анжеліку запитаннями. Алекс мав рацію.

-Ну і скажи мені, Анжеліко, хто або що тебе напоумило вступити у стосунки з чоловіком, який на п'ятнадцять років старший за тебе? Катька так? Завжди знала, що дружба з нею ні до чого доброго не приведе! Здивування й обурення матері набирало обертів із кожним словом.