Асистент - Тесс Геррітсен

— І ви хочете сказати, що він так чинив через оце? — запитала Ріццолі, показуючи на тріщину в черепі.

— Так.

— Годі вам!

— Подивіться на знімок, детективе. Бачите місце розташування тріщин? Яка частина мозку під ним розташована?

Ріццолі озирнулася на Діна. Він поглянув на неї позбавленим емоцій поглядом.

— Лобні долі, — сказав він.

Губи О’Доннел ворухнулися в слабкій посмішці. Її явно тішила нагода кинути виклик давньому суперникові.

— Навіщо було зроблено ці знімки? — запитала Ріццолі.

— Адвокат цього чоловіка попросив мене провести нейропсихіатричну експертизу. Я використовувала Вісконсинський тест сортування карток і категоріальний тест Гольстена-Райтена, а також замовила МРТ — магнітно-резонансну томограму мозку. І всі ці тести показали один і той самий результат: обидві лобні долі цього чоловіка дуже постраждали.

— Однак, за вашими словами, він цілком одужав після травми.

— Він з вигляду одужав.

— То його мозок був травмований чи ні?

— Навіть із дуже травмованими лобними долями людина може ходити, розмовляти і займатися повсякденними справами. Ви можете говорити з людиною, яка пережила лоботомію, і не помітити нічого дивного. Однак травма, поза сумнівом, є. — Вона показала на рентґенівський знімок. — Це називається лобним синдромом. Лобні долі відповідають за нашу здатність до прогнозувань і суджень. Якщо ці долі травмовані, відбувається розгальмування. Ви поводитеся неадекватно і не відчуваєте жодної провини чи емоційного болю. Втрачаєте здатність контролювати свої насильницькі імпульси. А вони є в нас усіх. У кожного трапляються моменти люті, коли хочеться завдати удару. Протаранити своєю машиною водія, який нас підрізав. Я впевнена, що ви розумієте, про що я, детективе. Про таку злість, коли хочеться завдати комусь болю.

Ріццолі мовчала, не маючи відповіді на ці правдиві слова.

— Суспільство сприймає акти насилля як вияви зла чи аморальності. Нам кажуть, що ми маємо цілковитий контроль над своєю поведінкою. Що абсолютно кожен із нас має волю і вибір. Однак нами керує не лише моральність, а ще й біологія. Лобні долі допомагають інтеґрувати думки і дії. Допомагають зважити наслідки дій. Без такого контролю ми стаємо жертвами всіх диких імпульсів. Так сталося із цим чоловіком. Він втратив здатність контролювати свою поведінку. Мав сексуальний потяг до своєї дочки — і домагався її. Дружина розлютила його — він забив її до смерті. Час від часу у всіх нас бувають тривожні чи неприйнятні думки, нехай навіть минущі. Ми бачимо привабливого незнайомця і думаємо про секс. Одна думка — от і все. Але якби ми піддавалися імпульсам, що тоді було б? Якби ми не могли зупинити себе? Цей сексуальний потяг міг би призвести до зґвалтування або й чогось гіршого.

— І в цьому полягала його лінія захисту? «Мозок змусив мене так вчинити»?

В очах доктора О’Доннел спалахнуло роздратування.

— Лобний синдром — це офіційний визнаний діагноз.

— Гаразд, а на судовому засіданні це спрацювало?

Холодна пауза.

— Наша судова система все ще оперує визначеннями ненормальності, запозиченими із дев’ятнадцятого століття. Нічого дивного, що суди не сприймають аргументів неврології. Цього чоловіка готують до страти в Оклахомі.

Доктор О’Доннел похмуро висмикнула знімки з негатоскопа і поклала в конверт.

— А до чого тут Воррен Гойт?

О’Доннел повернулася до свого письмового столу, взяла ще один конверт і дістала інші рентґенівські знімки, які прикріпила до негатоскопа. Ріццолі знову побачила череп у передній і бічній проекції, але цього разу менший. Дитячий.

— Цей хлопчик упав, коли ліз на паркан, — сказала О’Доннел. — Він упав обличчям вниз на тротуар і вдарився головою. Ось фронтальна проекція. Бачите крихітну смужку, яка йде вгору над його лівою бровою? Це тріщина.

— Бачу, — сказала Ріццолі.

— Прочитайте ім’я пацієнта.

Ріццолі подивилася на квадратик у кутику плівки. Так містилися ідентифікаційні дані. Прочитавши їх, Ріццолі мовчки застигла на місці.

— Йому було десять років, коли це сталося. Нормальний активний хлопчик, який зростав у заможному передмісті Г’юстона. Принаймні про це свідчить його педіатрична картка і характеристика з початкової школи. Здорова дитина, інтелект вище від середнього. Він добре ладнав з іншими дітьми.

— Поки не виріс і не почав убивати.

— Так, але чому Воррен почав убивати? — О’Доннел показала на знімки. — Ця травма могла стати одним із факторів.

— Слухайте, я у сім років впала з гімнастичного снаряду. Налетіла головою на брус. Але я людей не ріжу.

— Однак ви полюєте на людей. Так само, як він. Ви професійний людолов.

Від гніву обличчя Ріццолі побуряковіло.

— Як ви смієте мене з ним порівнювати?

— Я вас не порівнюю, детективе. Але подумайте, що ви зараз відчуваєте. Мабуть, хочете дати мені ляпаса, правда? І що вас зупиняє? Що не дає цього зробити? Мораль? Виховання? Чи холодна логіка, яка говорить вам, що неодмінно будуть наслідки? Розуміння, що вам тоді не уникнути арешту? Усі ці міркування разом не дають вам напасти на мене. І весь цей аналіз здійснюється у ваших лобних долях. Завдяки цілісності цих нейронів вам удається контролювати свої деструктивні імпульси. — Доктор О’Доннел помовчала. — У більшості випадків, — додала вона, із розумінням поглянувши на Ріццолі.

Останні слова, ніби влучно кинутий спис, потрапили в слабке місце Ріццолі. Лише рік тому, під час розслідування справи Хірурга, Ріццолі припустилася страшної помилки, яка до кінця життя пектиме її соромом. У запалі гонитви вона вбила неозброєну людину… Тепер вона дивилася на доктора О’Доннел і бачила в її очах радісний блиск.

Мовчання порушив Дін:

— Ви сказали, що Гойт ініціював листування. Що він хотів отримати? Увагу? Співчуття?

— А як щодо простого людського розуміння?

— Він у вас його просив?

— Воррен відчайдушно шукає відповідей. Він не знає, що змушує його убивати. Лише знає, що він не такий, як усі. Він лише хоче знати чому.

— Він сам вам це сказав?

О’Доннел підійшла до столу і дістала теку.

— Тут усі його листи. І відеозапис нашої розмови.

— Ви їздили в Суза-Барановскі?

— Так.

— Чия це була ідея?

О’Доннел не відразу відповіла.

— Ми обоє подумали, що нам варто зустрітися.

— Але хто першим заговорив про це?

На запитання Діна відповіла Ріццолі: