Асистент - Тесс Геррітсен
Дін зупинив запис і поглянув на Ріццолі.
— Які відчуття це у вас викликає? Як воно — знати, що ви завжди в нього в голові?
— Чорт забирай, ви знаєте, що я відчуваю.
— Він теж знає. Саме тому він хотів, щоб ви це почули.
Дін швидко перемотав плівку вперед і знову натиснув відтворення.
Гойт із моторошною зосередженістю дивився на своїх невидимих глядачів.
«Я думаю про те, щоб зірвати з неї одяг. Про те, які пружні в неї груди. І живіт. Гарний, плаский живіт…»
Дін знову зупинив запис і подивився на Ріццолі так, що вона зашарілася.
— Можете навіть не питати, як я почуваюся через ці слова.
— Беззахисною?
— Так.
— Вразливою?
— Так!
— Зґвалтованою?
Ріццолі ковтнула й відвела погляд.
— Так, — тихо сказала вона.
— Він хоче, щоб саме так ви й почувалися. Ви казали мені, що його приваблюють травмовані жінки. Ті, яких зґвалтували. І тепер, простими словами, сказаними на камеру, він змушує вас почуватися саме такою. Перетворює вас на жертву.
Її погляд спалахнув.
— Ні, — сказала вона. — Я не жертва. Хочете знати, що я насправді зараз відчуваю?
— Що?
— Я ладна порвати цього сучого сина.
Вона просто блефувала, кидаючи ці слова. Дін не очікував такої відповіді. Він уважно поглянув на неї. Чи він помітив, як відчайдушно вона намагалася не зірватися? Чи розчув фальшиву ноту в її голосі?
Ріццолі посилила наступ, не даючи йому можливості розгадати блеф.
— Ви кажете, що він знав. Ще тоді знав, що я це побачу. Що цей запис було зроблено спеціально для мене.
— А вам так не здалося?
— Усе це міг сказати будь-який ненормальний.
— Це не якийсь там ненормальний. І говорить він не про якусь там жертву, а про вас, Джейн. Він говорить про те, що хотів би з вами вчинити.
Нервові закінчення Ріццолі били на сполох. Дін знову зводив усе до її особистих проблем, спрямовуючи небезпеку безпосередньо на неї, мов гостру стрілу. Йому подобалося дивитись, як вона корчиться? Чого він прагнув? Дужче налякати її?
— Коли було зроблено цей запис, він уже мав план втечі, — сказав Дін. — Пригадайте, він сам написав О’Доннел. Знав, що вона захоче з ним говорити. Що не встоїть перед цією пропозицією. Вона була чистим аркушем, на якому записалися всі його слова. Усе, що він хотів донести до людей. Особливо до вас. А тоді він побудував логічну низку подій, які привели безпосередньо до цього моменту, коли ви дивитеся відеозапис.
— Хіба можна бути таким розумним?
— Це ж Воррен Гойт.
Ще одна стріла, випущена, щоб пробити її оборону. Акцентувати очевидне.
— Він просидів за ґратами рік і мав безліч вільного часу, щоб підживити свої фантазії, — сказав Дін. — І фантазував він лише про вас.
— Ні, йому завжди потрібна була Кетрін Корделл. Це її він хотів…
— О’Доннел він сказав інше.
— Отже, збрехав.
— Навіщо?
— Щоб діткнути мене. Спантеличити…
— Отже, ви згодні, що цей запис мав потрапити у ваші руки. Що це повідомлення, відправлене вам.
Ріццолі подивилася на порожній екран, на якому їй усе ще ввижався привид Гойта. Усі його дії були спрямовані на те, щоб розхитати її світ і позбавити душевного спокою. Саме так він чинив із Корделл, перш ніж вийти на сцену. Хотів, щоб жертви були налякані, розчавлені, виснажені — і збирав урожай лише тоді, коли плоди дозрівали під палючими променями страху. Ріццолі не мала заперечень. Вона не могла відкидати очевидне.
Дін сів і подивився на неї з іншого боку столу.
— Гадаю, ви маєте полишити це розслідування, — тихо сказав він.
— Полишити? — спантеличено глянула на нього Ріццолі.
— Воно стає надто особистим.
— У мене зі злочинцем у будь-якому розслідуванні особисті справи.
— Але не до такої міри. Він хоче, щоб цією справою займалися ви. Тоді він зможе бавитися своїми іграшками. Пролізати до кожної шпарини вашого життя. Очолюючи це розслідування, ви залишаєтеся на видноті. До вас легко дістатися. Вас цілком поглинуло полювання. А зараз він починає облаштовувати для вас місця злочинів. Щоб спілкуватися з вами за допомогою цих вистав.
— Це для мене додаткова причина залишитися.
— Ні. Це для вас додаткова причина відійти геть. Щоб між вами і Гойтом була якась дистанція.
— Я ніколи не тікаю від своїх справ, агенте Дін, — кинула вона.
— Звісно, — сухо сказав він, трохи помовчавши. — Іншого я від вас і не очікував.
Тепер через її поведінку загострювалася конфронтація.
— Слухайте, що зі мною не так? Ви із самого початку щось мали проти мене. Ви говорили із Маркеттом у мене за спиною. Змушували людей сумніватися в мені…
— Я не ставив під сумнів вашу компетентність.
— Тоді чим я не догодила?
На її спалах злості він відповів цілком спокійним і стриманим тоном:
— Подумайте, з ким ви зіткнулися. З чоловіком, якого колись вистежили. Який звинувачує у своєму арешті вас. Він і далі думає про те, що хоче з вами вчинити. А ви протягом усього цього року намагалися забути, що він з вами уже скоїв. Він спрагло жадає другого акту. Будує фундамент, щоб затягнути вас туди, куди треба йому. Для вас тут небезпечно, Джейн.
— Ви справді переймаєтеся моєю безпекою?
— Натякаєте, що в мене інша мета?
— Звідки мені знати? Я вас і досі не розумію.
Дін підвівся і підійшов до відеомагнітофона. Дістав касету і поклав назад у конверт. Він тягнув час, намагаючись вигадати переконливу відповідь.
Потім знову сів і поглянув на неї.
— Річ у тім, що сам я теж вас не розумію.
— Мене? — розсміялася вона. — Зі мною все просто. Якою я здаюся, такою і є насправді.
— Ви хочете здаватися копом. А як щодо жінки на ім’я Джейн Ріццолі?
— Це одне й те саме.
— Ви знаєте, що ні. Ви просто нікому не дозволяєте зазирнути під ваше посвідчення.
— А що я маю показувати? Що мені бракує отієї чоловічої Y-хромосоми? Мені цілком нормально, коли бачать
