Фортуна - Майя Молчанова

– Божевільна, – бурчить кучерявий ледве чутно, скоса поглядаючи на людей, що досі продовжують аплодувати артистам. Мабуть, подумки прикидає, чи зможе розпихати їх, пробираючись до виходу.

– Хам! Могли б хоча б джинси для пристойності вдягнути.

І нічого я не божевільна! Я навіть вибачилася.

– Дзеркало показати?

– У вас на обличчі є явна асиметрія, допомогти виправити? – продовжую я аплодувати навмисне гучно, не дивлячись на сусіда.

Наші місця (моє місце! Цей орангутанг неосвічений не вважається) майже центральні, тож люди починають розходитися в різні боки.

Актори вже пішли зі сцени, проходи ще забиті глядачами. Поглядаю на гарненьку фізіономію сусіда і тут же відвертаюся, роблячи крок у бік виходу. "Спортсмен" робить так само, і ми розходимося, як у морі кораблі. І це на краще, хтозна, чого ми ще один одному на емоціях могли наговорити.

На секунду з'являється думка, що було б романтично познайомитися ось так, у театрі, обговорити виставу, прогулятися. Таємничий незнайомець подав би мені пальто і провів би, обов'язково взявши номер телефону. Але, як на зло, по сусідству тільки бабусі і цей “кучерявий”. Таку романтичну історію мені зарубав!

А вистава все одно хороша. Життєва, виходить… Хоча, я б цю життєвість із радістю проміняла на епілог із «хепіендом».