Гониво хом'ячків - Сергій Пальчицький

— Наш туалетний папір концентрований і його потрібно 2–3 міліметра там, де використовують 1,5–2 метри паперу Обухівського комбінату! Наш папір настільки дорогий, що їсти і какати ви будете небагацько, — це додаткова економія!

— Протокол “туалетний папір” від Господа Діми набагато краще, ніж будь–який інший папір! Всього 300 баксів по курсу НБУ**.

— Всесвіт кохає вас! – кричав Шварц з невеличкого окопу, куди він заховався від кидків тренера–клоуна (“кидки” у тренерів, — то звичайна справа – примітка редакції).

* “Кровосісія” – умовна одиниця безграмотності. Одна “Кровосісія” рівно 137 частина “Покращення”.

** НБУ- Національний Банк України. Чомусь прийнято вважати, що він має вплив на економічну ситуацію у країні.

Глава 10. Храмове місто.

Київ — дивовижне місто. Будівлі – монстри та храми широкого асортименту вірувань тягнуть у Дніпро залишки старих схилів, дренажну систему яких лякаються навідувати навіть місцеві діггери. Над дорожніми корками, в яких кортежі чиновників намагаються прошмигнути біля будинків–потвор, несуться зграї лядокоптерів (гелікоптери, що розвозять храмових дівчат по клієнтам). Першими гелікоптери почали називати “лядокоптерами” працівники Кірилічної Церкви Московського Патріархату. На їх думку, з появою “лядокоптерів” все “пішло на ляд” чи “налядилось”.

Всі, хто знав слово “Карбюз’є”, сховались за старими стінами Будинку Архітектора та тихенько нагороджували одне одного веселенькими сертифікатами. Іноді вони виглядали у вікна Дому, щоб побачити нові й нові копії висотки пані Лізи Запорик. Після цього у сертифікати додавали нові ступені захисту та портрети пані Запорик, бо без неї неможливо уявити сучасне місто.

“Архітектура – задубла музика” , – полюбляв повторювати хтось з класиків.

— Прогрес! – пустила скупу сльозу радості Ліза Запорик, дивлячись на зграю лядокоптерів, що везли до клієнтів її молоденьких коліжанок.

У далекі часи ранньої старості Лізи храмові дівчата користалися таксі, а документацію на будівлі треба було узгоджувати у різноманітних інстанціях… Сьогодні між гострих приступів делірію пані зносила сумні старі будівлі та тиражувала типового монстра з бетону та скла. Монстра зводили на всіх ділянках, що вдавалося вирвати у громади. Киянам вдалось тимчасово відстояти тільки Пейзажну Алею, де встановили монумент Коту Нільсена. Доробок пані Запорик трохи урізноманітнив “Лабіринт особистого зростання” – та ж висотка, тільки змонтована горизонтально. Завдяки цьому енергія, що спонукала офісний планктон потрапляти в верхні поверхи (поверхи керівництва) при вертикальному розташуванні монстра, — ця енергія підігрівала культистів до нереально високого градусу.

Ліза опустилася на підлогу біля зображення Хазяїна, який надав їй владу над архітекторами.

“О, пане з гарним черевцем,

Я хочу буть твоїм ченцем,

Тримаю все життя поста,

Щоб ти казав мені “свята!””

Старанно тягнула Ліза молитву, рекомендовану до вжитку “Комітетом по суспільній моралі”.

Пані Запорик відривала погляд від ікони тільки щоб приділити хвилинку начальнику виробничого відділу – Сергію Андрійовичу Медвежуйці.

Сергій був майже таким геніальним інженером, як Ліза – архітектором. Його творчій злет почався з прокладки каналізаційних труб в системі вентиляції та вирощуванні помідорів на офісній клумбі. Помідори плодів не дали. А от за геніальне рішення по прокладці каналізації (у будинку, де мешкав Сергій Андрійович), Медвежуйку вигнали з дому. Тепер начальник виробничого відділу мешкав на роботі, що остаточно потрощило нерви прибиральниці. Навіть таргани після кількох ночівель під одним дахом з Сергієм Андрійовичем закінчили життя ритуальним самогубством.

Лабіринт подобався Сергію тому, що вентиляція в ньому була повністю замінена каналізацією і культистам це подобалось. Ніхто з сектантів не називав Сергія “тупим будівельником без помідорів”, як це зазвичай робили адекватні люди.

— Де будемо робити вихід з лабіринту? – поцікавився талановитий інженер.

Ліза Запорик посміхнулась. З лабіринтів особистого зростання не існує виходів. Людина, яка туди потрапила, поступово стає хом’ячком і людський вихід їй не потрібен. Навколишній світ ввижається тваринці все більш жахливим та повним примар.

Ліза відчула себе вільною людиною та знову впала навколішки перед портретом Хазяїна.

Післямова від Святого батюшки Брегетта (Кірилічна церква).

Діти мої!

Сьогодні часто задають питання – чого сама Кірилічна церква почала будувати лабіринти, при чому робить це у самих хлібних місцях, без усіляких дозволів та на самовільно захоплених землях. Так от, дітки нерозумні. В нас є дозволи від Всевишнього, а земельку створив саме він. Тому не потрібні нам папірці людські, окрім грошей.

Післямова від Кота Н.

А хто Вам сказав, що це остання глава?

Післямова від представників світової змови Подовжувачів Члена.

Привіт, шановні читачі!

Ви регулярно отримуєте у поштові скриньки наші листи. От ми й подумали – чому б ще й не написати тут? Дуже гарно, що книга вийшла подовженою.

Глава 11. Теоретична спочатку, жахлива потім.

Від редакції.

Мабуть, читача вів в оману кінець у главі 10, але це стосується пересічного читача. Сектанти ж зазвичай звикли до того, що їх вводять в оману.

Стосовно питання отримання профіту: той, хто будує лабіринт, зазвичай відбирає багацько грошей у довірливих культистів. Але під час будівництва він починає вірити у реальність маячні, яку городить (досить часто він віддає гроші будівельникам сусідського лабіринту). Іноді така будівля належить Хазяїну (якому молиться Ліза Запорик), але найчастіше це типовий лабіринт, що трохи по–іншому пофарбовано чи він має іншу назву. Наприклад, бачить хом’як назву лабіринту: “Розділимо майно між тими, хто працює” і біжить туди. І ділять його майно цупкі та швидкі ідеологи. Чи бачить назву: “Здоров’я для всіх!”. Біжить. І кладе там своє здоров’я на благо всіх, хто ту маячню збудував.

***

Поки редакція розважалася крутою теорією, хом’ячки потрапили на технічний поверх лабіринту. У звичайних будівлях технічний поверх використовують для облаштування вентиляційних каналів, протипожежного захисту та інших нудних будівельних потреб. Потрапити на технічний поверх може тільки персонал.

Так само обмежено доступ до технічного поверху у лабіринтах особистого зростання. Цей поверх у всіх сектах ретельно маскують за привабливим фасадом.

Типовий технічний поверх лабіринту містить:

— батоги та пряники багаторазового використання,

— кабінет казкаря (суміщено з типографією),

— шредер для знищення застарілих казок,

— кабінет пророка Шварца з жертовником,

— портрети гуру з пристроями для швидкої заміни пики,

— цистерна вазеліну на 137 літрів,

— прес–служба (для ритуального віджимання майна сектантів),

— майстерня з тиражування образу ворога,

— приміщення зберігання міфів,

— типографія з виготовлення стандартних бланків для доносів.

Команда “Гонива” здивовано роздивлялась технічний поверх. Не викликав питань тільки жертовник тому, що за роки находження в секті хом’ячки звикають до жертовності. Діма почав вигадувати протокол: “я нічого не зрозумів”, але йому в око впав прес і Господь злякався.

—