Леопард - Ю. Несбе

Харрі відчув, як пульсує сонна артерія, стискаючи горло.

— Я там був.

— З ким я розмовляю й що ти там робив?

Запала тиша, Харрі навіть здалося, що співрозмовник поклав слухавку. Але раптом почулося протяжливе:

— Ой, вибач, мабуть, я підписав повідомлення просто «К.»?

— Так.

— За звичкою. Це Колбйорнсен. Старший інспектор із Ставангера. Ти дав мені свій номер мобільного, пригадуєш?

Харрі подумки вилаявся, усвідомивши, що досі сидить, затамувавши подих, і хрипко видихнув.

— Ти ще тут?

— Еге, — мовив Харрі. Схопив чайну ложку, що лежала на столі, відділив від грудочки маленький шматочок. — Ти написав, що маєш щось для мене?

— Так. Але є умова.

— Яка?

— Що це лишиться між нами.

— Чому?

— Бо я не хочу, щоб цей бевзь Бельман ходив з таким виглядом, ніби він неабияке цабе у розслідуванні вбивств. А цей бісів Крипос хоче загребти все, прагнучи стати монополістом у цій справі. Як на мене, хай ідуть до дідька. Проблема у моєму начальстві. Вони не дають мені й пальцем торкнутися справи Скуга.

— Тому ти звернувся до мене?

— Я простий хлопець з провінції, Холе. Але, прочитавши в «Афтенпостен», що ти приєднався до розслідування справи, я розумію, що це значить. Адже ти такий, як я, і не можеш просто махнути на все рукою, адже так?

— Ну-у, — протяжливо мовив Харрі, припавши поглядом до коричневої грудочки.

— Тож якщо з моєю допомогою ти зможеш обскакати хитрозадого Бельмана, трясця йому в печінку, я — на твоїм боці. Я відправлю Бельманові рапорт не раніш як післязавтра. Матимеш цілий день, щоб подумати.

— Що в тебе є?

— Я особисто побалакав з людьми з оточення Скуга. Таких виявилось обмаль, бо він, знаєш, чудний був, перекотиполе, вештався світами, та ще й геть сам-один. Власне, я побалакав з двома жінками. З хазяйкою квартири. Й ще з однією дівчиною, котру ми вистежили, перевіривши його останні дзвінки. Її звати Стіне Ельберг, вона сказала, що розмовляла з Еліасом того вечора, коли його вбили. Вони їхали разом у автобусі з міста, і він розповідав їй, що був у Ховасхютті разом з тими жінками, про яких писали у газетах. Дивно, казав він, що ніхто досі не виявив, що вони були в одній хатинці, тож він розмірковував, чи не піти йому в поліцію та не розповісти про все. Але, мовляв, ніяк не наважиться, бо боїться, що його втягнуть у цю справу. Бо раніше він уже мав клопіт з поліцією, його двічі притягували за бродяжництво. Правду кажучи, нічого протиправного, просто має шило в дупі. Стіне наче його остерігалась, але того вечора, схоже, він сам чогось боявся.

— Цікаво.

— Стіне удала, ніби не знає, про що йде мова. І тоді Еліас розповів їй ще про одну людину, яка була у хатинці, і їй видалось, що вона справді вгадала, хто то такий. Ти слухаєш? Бо зараз буде найцікавіше. Це — відома людина. Така собі зірка другого ряду.

— Себто?

— За словами Еліаса Скуга, там був такий собі Тоні Лейке. Знаєш, хто він?

— Ні.

— Бойфренд дочки Андерса Галтунга, судновласника.

Перед очима Харрі промайнуло кілька заголовків із газет.

— Тоні Лейке — так званий підприємець, отже, заробляє чималі гроші, правда, невідомо, у який спосіб, але точно не тяжкою працею. До всього він ще й красень. Але це не означає, що він — mister nice guy, тобто порядний хлопець. А найцікавіше — хлопчина має sheet.

— Sheet? — перепитав Харрі, вдаючи, що здивований з його словечок англійською.

— Ну, кримінальне минуле. Себто Тоні Лейке був засуджений за нанесення тяжких тілесних ушкоджень.

— М-м-м… А ти перевірив звинувачення?

— Тоні побив та скалічив такого собі Уле С. Хансена шостого серпня між одинадцятою двадцять і одинадцятою сорок п’ять біля танцювального клубу у містечку, де мешкав разом з дідом. Тоні було вісімнадцять, а Уле — сімнадцять. Певна річ, билися через дівку.

— Ага… П’яні шмаркачі побилися через дівчину. Буденна річ. То, кажеш, нанесення тяжких тілесних ушкоджень?

— Атож. Бо там справа була серйозніша. Відгамселивши й зваливши Хансена з ніг, він сів на хлопця верхи й почав ножем різати йому обличчя. Хлопчина скалічений, але на суді стверджували, що кінець був би ще гірший, якби не понабігали люди й не відтягли Лейке від того бідолахи.

— Отже, цей присуд і нічого більше?

— Тоні Лейке, як помічали, мав схильність до нападів люті, постійно встрявав у сутички. Один із свідків на суді розповів, як у середній школі Лейке мало не задушив його ременем за те, що він непоштиво відгукувався про його батька.

— Схоже, комусь доведеться мати довгу розмову з Тоні Лейке. А ти знаєш, де він мешкає?

— У вашому місті. Хольменвейєн… стривай… сто сімдесят два.

— Зрозуміло. Гаразд. Дякую, Колбйорнсене.

— Пусте. До речі, є ще дещо. Відразу після Еліаса в автобус увійшов чоловік. Він зійшов на тій самій зупинці, що й Еліас. І Стіне твердить, що чоловік пішов слідом за Еліасом. Але описати чоловіка вона була не в змозі, бо обличчя йому прикривав капелюх. Утім, це ще нічого не важить.

— Певна річ.

— А загалом я на тебе розраховую, Холе.

— Розраховуєш — на що?

— На те, що ти вчиниш, як треба.

— М-м-м…

— Добраніч.

— Навзаєм.

Харрі сидів, слухаючи Герцога[88]. Потім схопив телефон і знайшов номер Каї у контактах. Збирався вже натиснути виклик, але завагався. Невже він знову за старе? Падає сам і тягне за собою інших? Харрі відклав телефон убік. Він має вибір. Найрозумніше буде зателефонувати Бельману. А найдурніше — діяти самотужки.

Харрі зітхнув. Кого він намагається обдурити? Немає у нього ніякого вибору. Він поклав запальничку в кишеню, загорнув грудочку у фольгу, сховав у бар, роздягнувся, завів будильник на шосту і ліг спати. Вибору немає. Він — заручник власної моделі поведінки, тому кожна його дія строго визначена. У цьому сенсі він не кращий і не гірший за тих, за ким ганяється.

З цією думкою він заснув із посмішкою на губах.

Ніч благословенно тиха, вона зцілює зір й прояснює думки. Новий колишній поліцейський Холе. Я маю йому про це розповісти. Не показувати йому все — лише дещицю, щоб він зрозумів. Щоб міг це зупинити. І щоб я не мусив робити те, що роблю. Я спльовую раз за разом, але кров знов і знов заповнює мені рота.

Розділ 39. Пошук зв’язку

Харрі прийшов до Управління поліії за чверть на сьому ранку. Окрім вартового на сторожі, у внутрішньому дворі за важкими вхідними дверима нікого